Журналістам, які працюють на великих медіа, важко.

Я пам'ятаю свій досвід у 2009-2011 роках. В одній редакції мій редактор сказав мені, що наш кандидат має перемогти на виборах, тому я маю писати статті на його користь і не писати нічого проти нього. Інакше він просто не випустить мої статті в друк, а мене звільнить за саботаж.

Читайте також: Основна загроза полягає в тому, що хто б не виграв президентські вибори, це буде вибір меншості – Волошина

В іншій редації, де я працював після цього, редакторка сказала, що наше медіа належить певним політикам від влади, тому ми маємо ігнорувати коментарі від опозиції. 

Що робити в таких випадках? Адже всі медіа комусь належать, і всі власники вимагають лояльності від журналістів. У переважній більшості випадків. Винятки – одиничні, хоча вони, звісно, існують.

Якщо ти досить відповідальний і хочеш при цьому зберегти свою роботу, то ти починаєш саботувати правила. Можна ще оприлюднити переписку з редактором або ж записати на диктофон його "корисні" поради. Це – найкращий спосіб не отримати у подальшому ніякої роботи взагалі ніде: пожиттєвий вовчий квиток.

Але й саботаж триває недовго: мене звільнили тоді після першого ж випадку.

Читайте також: Кандидаты нараспашку. В Украине продолжается политическая игра на раздевание

В результаті лишаються працювати лише слухняні журналісти без "зайвої" професійної відповідальності. Всі інші залишають журналістику назавжди або йдуть у маленькі грантові медіа з дуже обмеженою аудиторією. Ці медіа живуть доти, доки донор погоджується підтримувати в Україні незалежну журналістику. 

Але політично ангажована аудиторія грантову журналістику ненавидить, бо вона сприймає будь-яку незаангажованість як ангажованість на користь своїх політичних опонентів. Вони думають буквально так: "Якщо ти 100%-во не відданий певному політику, значить ти відданий іншому. Якщо ти допускаєш критику А, значить ти продався Б".

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram