27 березня вранці мітинг у Магасі, в Інгушетії таки розігнали. Для Росії це не є ні чимось дивним, ні чимось новим: так тут закінчуються всі протести проти влади. Утім, нюанс, і досить суттєвий, таки є – інгуші вчинили шалений спротив поліціянтам. Попри цілком прогнозований результат, але факт залишається фактом – люди не боялись і бились до кінця.

Трохи передісторії

Протести в цій кавказькій республіці розпочались минулого року, після того, як очільник Інгушетії Юнус-Бек Євкуров та його чеченський колега Рамзан Кадиров підписали угоду про закріплення кордонів між регіонами. За цією угодою значна частина інгушських земель передавалась чеченцям. Це, звичайно, викликало обурення інгушів, дозволу яких на цей щедрий дар ніхто не запитував.

Протести розпочались 4 жовтня 2018 року і були оголошені безстроковими. Тривали вони з перервами до кінця року. На вулиці вийшли десятки тисяч людей, а для Ігушетії, у якій проживає всього півмільйона осіб, це величезна цифра. Особливо, якщо порівняти з кількістю людей, які виходять на протести в багатомільйонній Москві. Наприкінці року конфлікт начебто було врегульовано.

Читайте також: Как Сталин депортировал чеченцев

Але 26 березня люди знову вийшли на вулиці. Організатори мітингу заявляють про 10-15 тисяч учасників, поліція називає значно менші цифри. Але, якщо подивитися відео, ясно одне – людей на вулицях Магаса дійсно багато. Протистояння цього разу тривало недовго – мітингарів таки розігнали. Наразі вони перекрили федеральну трасу “Кавказ”.

День сьогоднішній

Результат сподіваний і очікуваний: надто вже ретельно і системно керівництво Росії вибудовувало поліцейську державу, щоб сподіватись на перемогу народу. І навіть на такому високому градусі протесту люди чекають дозволу від влади вийти на мітинг – у Росії на протест, на відміну від України, потрібен дозвіл. Але сам факт того, що силовикам довелось штурмувати людей аж тричі, поки вони досягли успіху, вже є чимось безпрецедентним у путінській Росії. Як і те, що діям поліції та “Росгвардії” люди вчинили активний опір.

Що далі?

Ясно, що протести швидко не стихнуть. Але чи призведуть вони до реальних змін в Інгушетії? Бо наразі вже йдеться не лише про кордон між республіками, а й про зміну влади в регіоні.

Можна майже зі стовідсотковою впевненістю відповісти: у короткостроковій перспективі кардинальних змін не буде. Протестні настрої важко втримати, якщо організатори не можуть показати негайного результату. Народ швидко втомлюється і розчаровується. І влада це чудово знає. Вона також знає свою сильну сторону – системність і можливість безкінечно довго витримувати атаки невдоволених. Якщо протест не виводить на вулицю достатньої кількості людей і ті люди не готові там залишатись безкінечно довго, влада завжди виграє. Так буде і цього разу. Звісно, якісь тактичні поступки будуть. Хтось піде у відставку, якимось другорядним питанням пожертвують. Але не більше. Потім розпочнуться репресії.

Читайте також: В Інгушетії відбулася подія, яку згодом назвуть початком розпаду Росії – думка

Але в довгостроковій перспективі все зовсім не так однозначно. Бо Кавказ здавна був пороховою бочкою Росії. І де і як вона "рвоне" – спрогнозувати не може ніхто. Поки що у Кремля вистачає і матеріального, і силового ресурсу тримати ситуацію під контролем. Але жителі Кавказу – це зовсім не москвичі, які виходять на вулиці то з гумовими качечками, то з білими стрічками і роблять селфі на фоні автозаків. Тут звикли боротись за свою честь і свободу зі зброєю в руках. І, власне, запеклий спротив поліції це наочно демонструє.

Поки на вулиці вийшли люди, незадоволені діями місцевих еліт. І місцеві еліти діють в унісон з Кремлем. Але завтра ситуація може змінитись – еліти стануть на бік своїх народів. Чи вдасться тоді так швидко придушити бунт?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram