Проблема вийшла за межі освітянської сфери й серйозно б’є по міжнародній репутації України, пише у своєму блозі на "Новому часі" міністр закордонних справ України Павло Клімкін. До МЗС приходять жалітися іноземні посли, питання в розмовах зі мною порушували міністри закордонних справ Єгипту, Марокко, Індії, його не раз обговорювали й на вищих рівнях. Ідеться про збиткування, якого зазнають іноземні студенти, котрі повірили, що в Україні вони зможуть здобути якісну освіту за порівняно невеликі гроші.

Невеликі порівняно з Кембріджем чи Гарвардом. А от з точки зору українських махінаторів кожен такий студент є справжнім "багатеньким Буратіно", з якого можна злупити з десяток тисяч доларів.

Нарив прорвав, коли проти "безпредєлу" (призабули вже це словечко з лихих дев’яностих?) вийшли на протест кількасот іноземних студентів Донецького медичного національного університету, який нині працює у Кропивницькому.

Ситуація там склалася настільки ганебно-абсурдна, що радше нагадує сюжет якогось жорсткого фарсу, аніж реальні події.

Уявіть собі, ректорат, не моргнувши блакитним оком, відраховує відразу 850 студентів ыз Єгипту, Узбекистану, Індії, Марокко, Пакистану й інших країн за те, що вони начебто не заплатили за подальше навчання. Хоча насправді всі вони сплатили й не по одній тисячі доларів, щоправда не самому університетові, а фірмам-посередникам, частоколом із яких сам же університет намертво відгородився від зовнішнього світу. Виявляється, що навколо ДМНУ пасеться аж 18 подібних фірм. Тепер ректорат звинувачує одну з них у крадіжці грошей, фірма, зрозуміло, все заперечує, але в одному можна не сумніватися: сотні тисяч доларів хтось украв. А крайніми зробили пограбованих студентів.

Уявіть собі становище, в якому опинилися ці хлопці й дівчата, по суті ще діти: одні в чужій країні, нахабно обібрані й цинічно викинуті на вулицю посеред навчання, за яке з них уже встигли зідрати грубі гроші.

Зараз триває слідство, студентів начебто відновили, але це зовсім не означає, що справу залагоджено. Адже випадок із Донецьким медуніверситетом це лише найбільш дикий ексцес, який свідчить про запущеність хвороби, якою вражена галузь освіти для іноземців. Свідчить він і про загальну кризу та деградацію вищої освіти в Україні (на цю тему я нещодавно опублікував окрему статтю).  

Скарги наших іноземних колег-дипломатів стосуються двох головних проблем: низької якості самого навчання та вже згаданих фірм-посередників.

Якість освіти, на жаль, падає практично в усій системі вищої освіти. У випадку ж з іноземними студентами додається ще й фактор дурної наживи. Виш зацікавлений у тому, щоб набрати якомога більше іноземців і стягнути з кожного по кілька тисяч доларів. Це великий куш, причому тут же й відразу, а от чи зможе виш забезпечити таку кількість іноземних абітурієнтів гуртожитками, аудиторіями, лабораторіями, викладачами та, зрештою, знаннями, – це вже нікого не колише.

Бардак починається вже на етапі відбору абітурієнтів. Як правило, приймають усіх без розбору, включно й тих, хто за рівнем знань не має шансів вступити до університетів у себе вдома. (Слід розуміти, що такі студенти теж стають жертвою обману, адже з них беруть гроші за товар, який вони завідомо не зможуть засвоїти).

Читайте також: Пошесть тотальної безкарності в українській освіті

Багато скарг на слабку матеріальну базу навчання, на переповнені аудиторії, принизливі умови життя в гуртожитках, відсутність засобів для проведення практичних занять.

Часто лектори  не володіють англійською мовою, хоча анонсовано було викладання по-англійськи. У студентів багато нарікань на низьку якість лекцій, відірваність теорії від практики й умовність усього навчального процесу.

Натомість процвітає корупція. Заліки, іспити, дипломи – все це можна купити за ті ж самі долари, наявність знань при цьому не обов’язкова.

У результаті на батьківщину з українськими дипломами повертаються неуки. Часто-густо випускники-медики не можуть скласти вдома кваліфікаційний іспит, необхідний для початку лікарської практики.  

Бардак, слід сказати, очікуваний. Зараз в Україні діють аж 289 вишів. І це той випадок, коли кількість шкодить якості. Адже серед них багато вишів-профанацій, які штампують і видають дипломи, не підкріплені знаннями. Протягом кількох останніх років практично всі вони мали право набирати іноземних студентів, оскільки спеціальні ліцензії для цього були скасовані.

Слава Богу, нещодавно МОН поновив ці ліцензії, які почнуть діяти з початку 2020 року. Це дає певну надію на оздоровлення ситуації. Головне, щоб сама видача ліцензій не перетворилася в чергову профанацію. Криза з навчанням іноземців настільки глибока, що ліцензії необхідно видавати тільки після ретельної перевірки кожного вишу.

Проблема з посередниками, можливо, ще гірша й ганебніша, ніж із якістю навчання. Навіть якщо припустити, що посередницькі фірми колись створювали з благою метою, то зараз є всі підстави говорити про злоякісну мутацію.

При цьому такі фірми стали повсюдним явищем, яке студентові просто неможливо обійти. Практично всі виші уклали з цими паразитичними структурами взаємовигідні угоди й після цього відмовляються комунікувати зі студентами без їхнього посередництва.

Посередники (часто це іноземні випускники українських вишів, які мають налагоджені контакти і в нашій країні, і вдома) починають обробку клієнтів-жертв ще у них на батьківщині, влаштовуючи їх за кілька тисяч доларів на навчання в той чи інший український виш.

Прибувши в Україну, абітурієнти потрапляють під платну опіку вже тутешніх посередників, які щільно супроводжують їх із семестру в семестр, із курсу в курс. Були випадки, коли навіть поселення в гуртожитки адміністрація вишів віддавала на відкуп фірмам-прокладкам.

Читайте також: Країна жебраків: замість економіки знань – економіка невігластва

Зрозуміло, що уся ця непозбувна турбота виливається в тисячі й тисячі доларів, які студенти змушені переплачувати здирникам.

Остаточні висновки може робити тільки суд, проте наразі є всі підстави припускати, що в цій ситуації мають місце непоодинокі випадки корупційних оборудок між посередницькими структурами, керівництвом деяких вишів та, можливо, деяких державних структур. І таке припущення, без сумніву, потребує якнайретельнішої перевірки правоохоронними органами.

Про те, що діяльність посередницьких фірм може набувати типово мафіозних ознак, свідчить такий факт: посол однієї з країн, чиї студенти стали жертвами обману, отримав по телефону анонімні погрози, оскільки занадто серйозно зайнявся вирішенням проблеми.

Як бачимо, настав час рішучого реагування. І не тільки з боку МОН, але й усіх релевантних відомств держави.

Передусім має бути ревізована законодавча база, що дозволяє діяльність фірм-посередників, а самі ці фірми слід ліквідувати.

Світова практика свідчить, що виші, які бажають надавати освітні послуги іноземним студентам, самі здійснюють їх набір і надалі працюють із ними в безпосередньому контакті.

І, як я вже казав, у процесі ліцензування право навчати іноземних студентів повинні отримати тільки ті виші, які справді мають для цього всі можливості.

Система, що склалася зараз, не тільки ганебна й порочна. Вона ще й нежиттєздатна, оскільки зжирає сама себе зсередини.

Поки що вона паразитує на старому авторитеті нашої вищої школи, яка за багато років дала якісну освіту сотням тисяч юнаків і дівчат з багатьох країн Азії та Африки. Їхнє число й досі велике й поки що навіть зростає: у 2017-2018 навчальному році в Україні було 66 тисяч зарубіжних студентів, а в 2018-2019 вже 75. За цивілізованого підходунавчання іноземців могло б давати нашим ЗВО стабільний і немалий прибуток, а також сприяло б дружбі України з багатьма державами світу.

Проте якщо практика дикого здирництва за принципом "приїхав – сам і винуватий!" потриває ще хоч трохи, то позитивний імідж українських вишів найближчим часом буде знищено остаточно. Уже відбулося різке скорочення студентів саме із тих країн, які раніше присилали в Україну найбільше абітурієнтів, зокрема з Китаю і Туркменістану. Низка країн узагалі відмовилась від послуг України.

Пора бити на сполох. Власне це я й роблю.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram