MENU

Потреба своїх слів: українські дев'яності – аж ніяк не «лихі»

3266 1

Останнім часом все більше усіляких культурних проектів присвячено переосмисленню 1990-х. Але цікаво, що навіть слова питомого деякі проектанти не спромоглися знайти. Так і пишуть на серії книжок – «ліхіє 90-ті». Вони таким чином залишаються у московській парадигмі, а нам варто ще розібратися, які вони були для нас, може й інші слова знайдуться; в мене про 90-ті, особливо про початок 90-х, поки ще не розтягли до кінця радянські запаси неліквідних прасок і супових тарілок, є й цілком ентузіастичні мемуари. Казкові 90-ті. Як би там не було, вони дали мені впевненість, що я сам прогодую свою сім'ю за найскрутніших обставин, і ніяка держава мені для цього не потрібна, аби не заважала. А в них тоді було повно справ і без нас, тож особливо і не заважали.

Наприклад, оті вимоги про відміну мит на вживані автомобілі, яких так зараз добиваються автомобілісти, тоді були звичайною практикою. Поправте, якщо помиляюся, але ж так? В країну вперше потрапили бушні авто за доступними цінами? Принаймні мої однокласники переганяли з Голландії «потопельників» і жваво описували свої пригоди.

Та більша частина наших громадян тоді взагалі вперше за кордон потрапила, почалися наші великі географічні відкриття.

Якби мене тоді хвилювала культурка, я б теж міг щось помітити, але ось Забужко пише, що то останні роки неокупованого українського інформаційного простору. Українська преса, українське ТБ (та «Територію А» згадайте), українська поп-музика (так, навіть ті наші виконавці, хто не скурвився, родом звідти), українське книговидання (ну, це якимось дивом залишилось переважно українським і донині), українські книгарні, ще не скуплені російськими монополістами. Їхнє покоління авторів ще «проскочило» тоді в цій свободі. Москалям було стільки інших проблем, що вони просто залишили нас у спокої.

І на мою думку, не тільки в культурці. Скрізь, куди не копни. Можу написати кілометр тексту про тодішнє чорноморське судноплавство, але, власне, тільки це й роблю у книжках.

Та що там, інтернет в нас в 90-ті з'явився.

Тобто оте «ліхіє», по-перше, не дає змоги включити до наших рефлексій усе оце, що залишили за бортом московські інтелектуали, винісши свій вирок одним епітетом – «ліхіє». А по-друге, ми визнаємо, що не було видимої різниці між тим, як виживав наш народ, і як росіянці. А різниця була кардинальна. Я перевіз на пароплаві достатньо шоколадних торговок, щоб таке заявляти. І численні трудові діаспори українців в усіх країнах Європи свідчать про те ж саме.

А викусіть. Ми або навчимося говорити і думати самі, знаходити для всього свої слова, або потім вже не треба скаржитись на «рускій мір».

Антон САНЧЕНКО


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини