Однією з найстабільніших колоніальних практик в українсько-російських відносинах протягом століть залишалася кількість українських політичних в’язнів у російських тюрмах. Яка завжди була високою. Проте найбільший апогей збільшення кількості українських політичних, і не тільки, в’язнів у Російській імперії мав місце в радянський етап її існування, пише для "Тижня" Віталій Овчаренко

Більшовики запровадили концентраційні табори ще під час громадянської війни в рамках політики "червоного терору". Ще  5 вересня 1918 року Рада народних комісарів РРФСР прийняла постанову "Про червоний терор". Відповідно до неї "класових ворогів" радянської влади ізолювали в концентраційні табори. Цю дату можна назвати символічним утворенням системи репресивних методів радянської влади. Наприкінці 1920-х – початку 1930-х рр. на півночі РСФРР, а потім на всій території СРСР для ув’язнених Об’єднаного державного політичного управління (рос. ОГПУ) було утворено нову, а по суті було трансформовано стару систему керування, мережу виправно-трудових таборів (ВТТ). Із квітня 1930-го ці табори були підпорядковані Головному управлінню виправно-трудових таборів ОДПУ СРСР – ГУЛАГу.

Вчені мають лише приблизну кількість ув’язнених у ГУЛАГу людей у різні етапи історії. У 1934-му та після 1945 року кількість ув’язнених збільшувалась. Проте з 1920-го по 1953 роки ця цифра приблизно десь у 20 мільйонів засуджених, де менше половини становлять засуджені за політичними статтями. Хоча варто зазначити, що реальну кількість ув’язнених визначити вже неможливо. Тим паче багатьом політичним підсудним на судах не приписувалу сумнозвісну 58 "політичну" статтю, а приписували якусь звичайну "побутову".

Потік до радянських таборів не закінчувався ніколи. Спочатку – це були, як правило, "білі офіцери" та борці за незалежність своїх держав. Потім настав час селян, названих владою "куркулями" та "контрреволюціонерами". Потім пішла черга різних представників інтелігенції та митців: актори, вчені, художники, співаки – весь творчий клас. Трохи згодом пішла черга вже радянських функціонерів і вищого та середнього командного складу РККА, яких звинуватили у троцькізмі та зв’язку з іноземними розвідками. Однією з наймасовіших хвиль арештантів за політичними статтями був час після Другої світової війни. Коли ГУЛАГ поповнився радянськими солдатами, що були в полоні, учасниками національних визвольних рухів та іншими "ворожими елементами".

Читайте також: Дефіцит імунітету: загроза поразки без генеральної битви

Таборова адміністрація для того, щоб керувати процесами всередині таборів, користувалися послугами так званих "блатних" – засуджених за кримінальні статтями. На відміну від них політичнні були в таборі у найгіршому становищі. З одного боку їх цькувала адміністрація та наглядачі, а з іншого "смотрящіє" від адміністрації – "блатні".

Проте все змінили часи кінця Другої світової та особливо вже після війни, коли до системи ГУЛАГу почали надходити для відбування терміну ув’язнення "бандерівці" – у великій кількості . Загартовані в боях із НКВД та гестапо ці хлопці не стали коритись тюремним "понятіям" і блатній ієрархії в таборах.  Вони першими почали протистояти царюванню "блатних" у бараках ГУЛАГу. Все це вилилося спочатку в поодинокі бійки, а потім у масовий рух протистояння, до якого приєднувались і представники інших народів, і навіть колишні радянські солдати, які також масово опинились у ГУЛАГу. До речі, роль бандерівців у боротьбі із кримінальниками згадав і росіянин, в’язень ГУЛАГу Олександр Солженіцин на сторінках своєї книги "Архіпелаг ГУЛАГ". Хоча на думку багатьох інших в’язнів Солженіцин на сторінках своєї книги применшив роль українців-бандерівців у таборовому рухові спротиву.

Те, що почалось як відсіч кримінальникам в окремих бараках і таборах, за кілька років переросло вповстання ув’язнених проти самої системи ГУЛАГу. Найважливішими серед них були повстання в Екібастузькому таборі (Казахстан, січень 1952 р.), Норильську (травень-серпень 1953 р), Воркуті (26 травня – 4 серпня 1953 р.), таборі Кенгір під Джезказганом (Казахстан, 16 травня – 25 червня 1954 р.). Знесилені виснажливою працею в умовах постійного нагляду люди змогли кинути виклик радянській машині терору. У тих повстаннях часом політичні доєднували до себе кримінальників. Проте це все ж були винятком із правил і політичні із кримінальниками як правило завжди були у антагоністами.

Саме ці політичні бунти ув’язнених і призвели до пом’якшення системи, а з часом і трансформації ГУЛАГу та, зрештою, знищення його системи. І найголовніше – призвели до розділення зон, де політичні перебували окремо від кримінальників із їхнім блатним світоглядом. А значить, політичним стало вільніше жити, терплячи утиски вже лише від адміністрації. Після падіння системи ГУЛАГу кількість ув’язнених лише частково зменшується в 1960-1970 роки. Проте все ж продовжують сидіти десятки, сотні тисяч і навіть мільйони.

І найголовніше. Коли ці "сідєльци" за побутовими статтями (бо політичних було все ж під час так званого "застою" менше) виходять на волю – вони несуть частину тюремної так званої блатної культури на волю. А на свободі, де влада зачистила будь які елементи культурного розмаїття – ця блатна культура дуже вдало лягає на культурний вакуум у радянському суспільстві. Та і як же не могли блатні елементи не увійти до життя, коли цілі покоління в радянському житті або знали, хто сидів, або мали таких серед родичів, або й самі сиділи. Тим паче, що з розвалом Радянського Союзу в 1990-х підіймає голову організована злочинність. Де в бідній країні символом успіху є належність до касти злочинців. Малиновий піджак і життя за "понятіями" – символ 1890-х.

Читайте також: Гібридний маскульт – коріння російської агресії

За кілька років романтизований образ героя-злочинця підживлюється популярними російськими серіалами "Бригада" та "Бумер". І це у країні, де й так більша частина знала, що міжособистністні конфлікти треба вирішувати за "понятіям", звісно, в тому сенсі, в якому їх представляють, а не за законом. Де проблеми не вирішуються в суді, а "рішаюся по понятіям". Де до останніх років одним із найпопулярніших радіостанцій у державі було радіо "Шансон", де прямо оспівувалася "доля воровская" і романтизувався культ тюрми. Де в частини населення повагою користувався не моральний лідер, а кримінальний 2авторитет». Взагалі, на мою думку, оці всі "бумеро-бригади" та "шансони" – це була якась спеціальна блатнянізація українського суспільства. Збивання морально-ціннісного орієнтира.

Автор цих рядків  не один десяток разів чув і бачив, коли здавалось би інтелігентні люди, які все розуміють у контексті цієї публікації, в разі якихось життєвих проблем наголошували "та ми пацанов позовьом", натякаючи на неформальному вирішенні якогось питання. При тому символічно, що як правило й українськомовні тут переходять на російську. Автор із сумом бачив знайомих і не тільки, які цілковито нормальні середньостатистичні громадяни, які у спілкуванні із представниками інших регіонів України хвалилися, що вони "донецькі". Натякаючи та відносячи себе до начебто "донецьких бандитів" які зараз "все порєшають на разборкє". Підносячи себе таким чином у розмові із представниками інших регіонів, мабуть, бажаючи цим справити враження, щоб їх чи то боялись, чи то більше поважали. Повторюся, мова йде не тільки про якихось хлопців із вулиці, а й про інтелігентів, які бачили тюрму лише в кіно.

І всі ці бійки з тітушками – які дуже часто і є носіями блатної культури, і є тим продовженням таборових гулагівських бійок "бандерівців". Але ці бійки відбуваються вже на наших вулицях. Ці "бійки" тривають у культурній та інформаційній сфері.

Всі ці роки сусіднього життя з принесеною "рускім міром" блатною романтикою, звісно, наклало свій відбиток на словниковий запас людей. У країні, де стільки та системно нав’язувався бандитський культ, і не могло бути інакше, у країні, де при владі був двічі судимий президент, який публічно використовував блатні слова (згадаймо "шлеппер"), де міністр грав на роялі "Мурку", і не могло бути, на жаль, інакше.

Тож не дивно, що наш повсякденний словник просякнутий мовою ув’язнених. Мовою зека.

Автор цих рядків, проаналізувавши свого часу власний слововжиток, був шокований кількістю слів і висловів із "фєні", які використовував. Також шоком було те, скільки людей постійно використовують кримінальну лексику та стереотипи поведінки в повсякденному житті навколо нас. Варто придивитися навкруги та прислухатися навколо, щоб зрозуміти рівень і важливість проблеми вжитку мови зеків і цих стереотипів поведінки. Бо треба тікати з російського ментального блатного ГУЛАГу. Треба йти подалі від російського блатного бараку.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram