Наближається зміна політичних еліт, пише у своєму блозі на "Новому часі" журналіст Олександр Пасховер. В Україні, як правило, це означає міграцію. Тобто низку масових і поодиноких переходів у стан вчорашніх опонентів і сьогоднішніх переможців – від партій до партій, від фракцій до фракцій тощо.

У той час як нинішні аутсайдери та невдахи на ходу перевзуваються, мені згадався майстер таких ситуативних зигзагів, найпомітніший політик Франції кінця XVIII – початку XIX століття – Шарль Моріс Талейран.

Отже, 16 липня 1789 рік, передмістія Парижа. Минуло всього два дні після взяття селянами Бастилії. 35-річний єпископ Талейран зустрічається із французьким королем Людовиком XVI.

Він намагається переконати монарха жорстко придушити повстання за допомогою армії. Король категорично відмовляється. Талейран відразу усвідомив: король Франції – це вже бита карта. Єпископ негайно переходить на бік народу, "сущого й тямущого", й очолює опір.

Через три місяці священнослужитель Талейран вніс до Установчих зборів проект про націоналізацію церковних земель. Спритний політичний хід, який нічого не коштує самому Талейранові, але вводить молодого єпископа у велику французьку політику. Через три місяці Талейран – голова Установчих зборів, фактично один із керівників Республіки.

Читайте також: Додонове місце для переможця виборів: чому кандидатам у президенти слід придивитися до Молдови

Але в 1793 році, після страти Людовика XVI і його дружини Марії Антуанетти, а тим паче після вбивства героя революції – Марата, Париж накриває хвиля якобінського терору. Починається вона з чищення своїх лав. Талейран, від гріха подалі, іммігрує в Англію – в лоно ворога всіх французів. Потім перебирається у США.

Коли все стихло, якобінці впали під власною вагою, в 1795 році у Франції відбулася зміна влади, утвердився режим Директорії. Талейран негайно повернувся в Париж. Він швидко знайшов спільну мову з новою владою й 1797 року став міністром закордонних справ Франції. Цей пост дозволив йому шалено розбагатіти.

Талейран брав хабарі з дипломатичних місій, із тих, хто шукав заступництва могутньої Франції. По мільйону франків з Іспанії, Австрії, півмільйона з Неаполітанського королівства тощо. За два роки перебування на посаді зібрав хабарів на суму більш ніж 13 млн франків.

Але до цього часу крісла захиталися вже й під гузнами керівників корумпованої Директорії. Талейран раніше всіх зрозумів – пора перевзуватися. Він робить несподівану, але важливу політичну ставку – на зірку, що сходить, 30-річного генерала Наполеона Бонапарта, який, у 1799-му, за чергової зміни режиму, зберіг за ним крісло міністра закордонних справ.

Коли Наполеон вийшов на пік своєї могутності, завоював половину Європи, став імператором, підписавіз Росією вигідний для Франції Тільзитский мир (1807 рік), Талейран несподівано просить того про відставку.

Читайте також: "Росіянам вірити не можна – вони весь час брешуть". Двоє таких різних канцлерів Німеччини

Звільнившись від урядових тенет, він переходить на службу таємним агентом на користь Росії та Австрії, що  зазнали поразки. Подвійний агент і на двох платнях. Талейран вчасно відокремив себе від Наполеона. Дуже скоро, 1813-го, той упав, саме через могутній союзу австрійської та російської корони.

Голови країн-переможниць звернулися до Талейрана, служаки всіх останніх керівників Франції, щоб той допоміг сформувати новий французький уряд. І Талейран несподівано запропонував повернути на трон одного зі спадкоємців династії Бурбонів, у поваленні якої брав палку участь – Людовика XVIII. За нових Бурбонів Талейран отримав посаду першого міністра та представляв Францію на знаменитому Віденському конгресі 1814 року. Він домігся тут найвигідніших умов для поваленої Франції та засмутив коаліцію союзників.

Але незабаром Бурбони відправили Талейрана у відставку. Одначе й у відставці Талейран не бідував. Він продав Австрії секретні документи (приблизно на суму в півмільйона франків), закінчив мемуари, заснував антибурбонівську пресу. У 1830-му під час революції посприяв черговій зміні режиму у Франції та повернувся у владу.

Незадовго до смерті колишній єпископ Талейран домігся від Папи Римського вибачення своїх гріхів. Як писала тоді преса: "Талейранові все життя вдавалося обманювати бога. Тепер йому вдалося обдурити й сатану".

Й ось фінал. 17 травня 1838 року Талейран помер. Коли газети опублікували повідомлення про смерть 82-річного політика, одна з них супроводила новину такою ремаркою: "Талейран помер. Цікаво, навіщо йому це знадобилося?".

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram