"Якщо порівнювати з американським президентом, ми можемо радіти, що в нас є Путін", – сказав недавно в інтерв'ю газеті Die Zeit Ґергард Шредер, пише у своєму блозі на "Новому часі" журналіст Олег Шама.

Німецький журналіст, починаючи розмову з ним, уточнив форму звернення. Колишній канцлер, як заведено? Але німецькою це звучить Altkanzler, буквально старий канцлер. Але це не про Шредера. За свою молодість він боровся не гірше, ніж на виборах. Будучи реальним канцлером, він домігся через суд незвичної заборони – в ЗМІ не можна було згадувати, що він фарбує волосся. Кілька років тому він розлучився з четвертою дружиною і не приховує, що має новий роман. У 73 роки! Можна тільки заздрити. Без сарказму.

А ще Шредер у вересні очолив раду директорів скандальної "Роснефти". І це після того, як її виконавчий директор підставив цілого міністра економіки Росії та відправив його до в'язниці. Як тільки не страшно?

Із цього приводу до нас просто провіщає інший німецький канцлер – Конрад Аденауер. Порівняння тут доречне ще й тому, що цю посаду він обійняв у 1949 році у віці сьогоднішнього Шредера. Всі наступні 14 років на цьому посту народ називав його Der Alte – Старий.

Складно уявити собі пасіонарність цього старого. Німеччина – в руїнах, країну поділили окупаційні війська, переможці розбирають її на гвинтики. А вдома в нього – дружина з найсильнішим психічним розладом після концтабору.

Сам Аденауер двічі сидів у в'язниці за нацистів. На посаді мера Кельна Гітлера йому вдавалося мати на увазі, коли той вже кілька років був канцлером. Так, під час візиту фюрера до міста Аденауер наказав познімати всі прапори зі свастикою, а протокольну зустріч із ним проігнорував.

Читайте також: Гельмут Шмідт: він мав що сказати, й нам поталанило завдяки змозі його слухати

Із росіянами Старий контактував мало. І не лише тому, що вже йшла холодна війна. Просто вони зайняли частину його країни й керували нею не краще за попередників.

Коли Німеччину вдалося більш-менш поставити на рейки, Аденауерові таки довелося звернутися до совітів – там іще залишалися тисячі полонених німців.

У вересні 1955 го старий канцлер відправився в Москву. Переговори з тодішнім головним комуністом Микитою Хрущовим, здавалося, були безнадійними. Прем’р-міністр Микола Булганін із порога заявив гостям – ніяких полонених у нас немає. Кажуть, що тоді Аденауер і кинув фразу: "Росіянам вірити не можна – вони весь час брешуть".

Торгуватися з переможцями було нічим. Тому канцлер розіграв єдиний козир. Москві потрібна була хоча б умовна тріщина в холодному протистоянні із Заходом. Кремль поставив умову – встановити дипвідносини з ФРН. Хоча б для того, щоб тицьнути своєму народові, – дивіться, ці капіталісти без нас не можуть.

Аденауер летів до Москви як прохач. Але переговори пройшли досить жорстко. Вже на фуршеті Хрущов скаже одному зі членів німецької делегації: "Мені подобається ваш канцлер ... Дуже розумний. І дуже небезпечний".

Розповідають, що до Аденауера підійшов міністр закордонних справ Молотов, який намагався домовитися з Гітлером про військовий союз ще 1940-го. Він тоді запитав Старого, мовляв, як же ви допустили таке чудовисько до влади? На що канцлер відповів: "На відміну від вас, я принаймні не тиснув йому руку".

Загалом, партнери склали один про одного враження ще ті. Однак кожен отримав своє. Бонн відкривав у Москві представництво, а з радянських таборів уже за місяць на батьківщину повернулися 38 тисяч німців.

Віллі Брандт, один із наступників Старого, писав, що в останні роки він уже наполягав – із росіянами треба розмовляти. От тільки не сказав, як саме ...

Читайте також: Гельмут Коль: державник не для всіх

Цю ж думку постійно озвучує і Шредер. Як на посаді канцлера, так і тепер. Тільки розмови, як бачимо, бувають різні.

Зрозуміло, що, називаючи публічно путінський арешт Ходорковського чоловічими справами, Шредер міг би отримати від Кремля багато чого. Але тут чомусь здається, що насамперед для себе.

Він постійно говорить, що Путін справедливо відібрав Крим. Що якби Хрущов знав про розпад Союзу, то не став би віддавати півострів Україні.

Логіка вбивча! А якби Гітлер знав про розгром Німеччини? А якби Сталін задумувався про свою смертність? А якби, а якби?..

Що й казати, важко відставному керівникові знайти собі гідне застосування. Й особливо колишньому керівникові країни. Це, мабуть, все одно, що кавалеристові воювати в піхоті.

Тому, напевно, у світі завжди існуватимуть якісь держави на чолі з людьми, які триматимуться за владу до останнього. Тому Путін у Росії і йде на четвертий президентський термін. Останній можливий за Конституцією. Із тим, щоб за цей час поміняти її під себе ще раз, як кажуть тамтешні експерти. І залишатися господарем Кремля до кінця своїх днів. А такого Шредера тримати при собі, як людський череп на письмовому столі. Щоб нагадував – от що може трапитися з тобою.