От пише Катя Сергацкова статтю, критикуючи негідних снобів із 25%, і в перших абзацах таке:

"Те, кто выступал за закон и борьбу с коррупцией, внезапно стали говорить, что будут искренне радоваться фальсификациям."

Хто "стали говорить"? Що це за метод натягання сови на глобус?

І взагалі, що не візьми в цій статті, за кожним пунктом як не узагальнення, то перебільшення, перекручення або просто бажання копнути.

Ну, а взагалі вбило таке твердження:

"Если вы считаете себя элитой гражданского общества, не значит ли это, что ваша работа состоит в том, чтобы представлять интересы той части общества, которая нуждается в поддержке?"

Читайте також: Україна за дужками

Катю, від себе скажу.

Моя робота, хоч це, можливо, й парадоксально прозвучить, полягає в тому, щоби робити свою роботу. Вона, ця робота, цілком конкретна і має певні усталені форми. Я пишу й перекладаю. А от інтереси тих, хто потребує підтримки, представляють соціальні служби, громадські організації та політичні партії.

І ні, я не вважаю себе елітою. Мені 45 років, тобто трохи пожив. І все моє свідоме життя – це одна велика каторжна праця без жодних видимих чи символічних привілеїв від держави чи суспільства за будь-якої влади без винятку, включно з тією, що відходить. І мені нічого не треба. У мене просте бажання-мінімум: дайте мені жити, не вбивайте. Все. І те, що я можу сказати людям, які потребують підтримки, їм не сподобається.

Бо я їм скажу все те, що протягом усього свідомого життя кажу собі: не вірте обіцянкам, не вимикайте критичного мислення, читайте, розвивайтеся, не купуйтеся на дешеві трюки, не зачаровуйтеся, ніхто, крім вас самих, вам нічого не дасть. Міг би багато ще чогось сказати – і про причиново-наслідкові зв'язки, і про логіку, і про маніпуляції. Але все це сірий шум. Бо нормального каналу зв'язку між тими, кого ти з легкою зневагою кличеш елітою, і так званими "простими людьми" не існує і не існувало ніколи.

А знаєш, чому?

Бо люди слухають і дивляться телевізор, принципово не звертають уваги на слова цих дивних і жалюгідних окулярників, хоч ти кричи, хоч танцюй, хоч вовком вий. Їх так навчили. Вони просто ніколи в житті не чули її, цю еліту. І не збираються. Реальна еліта для них – не ті, кого ти називаєш елітою, а ті, кого показує олігархічний телевізор, кого наймають у ролі мандрівних політологічних експертів і різних політичних попок різного рівня розвитку й походження.

Читайте також: Нівелювання досягнень культурної політики видається цілком реальним – Жадан

І ми аж ніяк не еліта в тому сенсі, який ти маєш на увазі. Ми – такі самі люди, як і решта. Пролетарі розумової праці, яких ніколи ніхто не слухав, окрім жменьки, "малесенької щопти". Читала поезію Стуса? Це поет наш такий. І виходили ми на Майдан і мерзли там, і вмирали не як еліта, а як частина недобитого за сотні років народу. І наша біда в тому, що ми позначені жахливою родовою плямою "неформату" в усіх сенсах. Знаєш, як воно – жити у країні, на 95% поглинутій чужим мовно-інформаційним полем упродовж кількох століть? Не знаєш і ніколи не знатимеш. Твоє щастя.

25% – це недобитки, яких неможливо звести до якогось одного визначення за якимись параметрами, крім одного. За останні роки ми відчули, що може щось змінитися, може бути якось не так, як було все життя – моє і всіх поколінь тих, що жили переді мною. І є страх усю цю надію втратити. Ні, навіть не здобутки. Надію.

Бо 25% – це голосування людей, які знають альтернативу. Вона в їхній пам'яті, в кошмарних снах про втрачену землю, відібране життя і спухлих від голоду дітей. Тільки за те, що ти якийсь не такий, як комусь треба.

Тому твій зверхній тон і ці всі риторичні прийоми з докорами, що тобі попалися якісь не такі нові співвітчизники, які тебе, мудрооку, не розуміють, а роблять і говорять щось не так, можеш залишити для своїх колишніх земляків із РФ. Думаю, з тамтешньою елітою – без лапок – ти знайдеш набагато більше точок дотику. А ми не еліта. Звичайні недобитки, які до кінця чіплятимуться за свою землю й волю.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram