Ілюстраційне фото

2014 року Сєвєродонецьку пощастило: він залишився у вільній частині Луганщини. Місто стало адміністративним центром області: сюди переїхали органи влади, освітні й культурні установи, нові люди.

Про місто дізналися в Україні. Тут відкрились громадські майданчики, виникли волонтерські ініціативи, навіть мистецькі події. Але для того, щоб донести до мешканців міста інформацію про зміни та нові можливості, потрібні медіа.

Ми попросили вроджену сєвєродончанку Світлану Ославську з’ясувати, чому їх досі нема, пише Medialab.

Моє дитинство минуло в Сєвєродонецьку. Не пригадую, щоб ми в родині дивились новини на єдиному каналі СТВ (він досі існує, хоча, глянувши на сайт, хочеться взяти це слово лапки). Дивились світові новини на всеукраїнських або російських каналах – про Чечню, сектор Гази й теракт 11 вересня в США. А що відбувалося в місті, не знали – звички цікавитись не було. Чи потрібні сьогодні мешканцям Сєвєродонецька місцеві медіа?

Остання міська газета "Сєвєродонецькі вісті" закрилась на початку 2019 року. Не пройшла роздержавлення, тому її ліцензію скасували. Тепер єдина працівниця редакції, Ірина Ситник, сидить перед стосом квитанцій: повертає гроші передплатникам. Усе її професійне життя минуло в "Сєвєродонецьких вістях" – друкованому органі міської ради.

Читайте також: Як читати погані новини і не впадати у відчай

Ірина пояснює, як це сталося: міська влада не хотіла виходити зі складу власників газети, тому роздержавитися вчасно не вийшло. Втім газета останнім часом не публікувала своїх матеріалів – тільки інформацію прес-служби міської ради. Журналістам казали не писати матеріалів, а "брати інформацію з сайту".

Ірина Ситник, єдина працівниця газети "Сєвєродонецькі вісті"

"Ми просили: дайте нам хоча б одну сторінку, де б ми писали, що хочемо", – розповідає Ірина. Але міська рада, де переважають депутати від "Опозиційного блоку" та партії "Наш край", на це не погодились. Тепер ліцензії нема, й історія видання, яке виходило з 1965 року, скінчилась. Тільки пенсіонери-передплатники не полишають надії. Телефонують і підбадьорюють: "Ми виживемо – і ви виживете!", "Не повертайте гроші, дайте нам газету!"

Молодіжний додаток до газети "Сєвєродонецькі вісті", що виходив на початку 2000-х,і видання, присвячене звільненню Луганщини, яке готувала Ірина Ситник

Крім двомовних "Сєвєродонецьких вістей", за незалежності в місті випускали кілька газет. Одна – заводська ("Северодонецкий химик"), друга – від ТЕЦ ("Огни Северодонецка"). Виходила газета "Любимый город", яка закрилася 2004 року. Колектив видання у відкритому листі пояснював, що закриття проекту було "протестом проти дій влади, але разом із тим це – ганьба для влади, якщо в журналістів лишилося одна зброя для захисту свободи слова – мовчання". Зараз у кіосках і на розкладках преси міської газети не знайдеш – лише ті, що публікують оголошення, анонси, анекдоти й поради про здоров’я.

Розкладка з пресою в Сєвєродонецьку

Є з десяток онлайн-видань, які працюють для міста або агломерації Сєвєродонецька, Лисичанська й Рубіжного, публікуючи переважно прес-релізи та політичні новини: інформацію виконкому й ОДА (буває, це повідомлення на один абзац), патрульної поліції, а також передруки передруків. Нав’язлива банерна реклама та архаїчний дизайн могли б відлякати читачів, якби ті мали вибір. Нова платформа "City Hub Северодонецк" має розділ із новинами й навіть розслідуваннями, але найсвіжіший матеріал у розділі "Розслідування", здається, потрапив туди в порядку жарту.

Чи не бракує стотисячному Сєвєродонецьку повноцінного міського медіа? На це запитання тутешні громадські діячі й діячки відповідають: так, шкода, що сайт міської ради не оновлюється регулярно й не працює як слід. Для них міське – це те, що стосується мерії. Хоча в місті працює громадський сектор, відбуваються події, не пов’язані з міською чи обласною владою. Люди, які їх організовують, відчувають потребу достукатись до аудиторії. "Нас нічого не об’єднує, і тому з нами легко боротися", – пояснює громадський активіст і бізнесмен Олег Невениця, чому майданчик Кризовий медіацентр "Сіверський Донець", що виник у 2015 році, планує випускати якщо не повноцінне видання, то хоча б дайджест про третій сектор.

Вулиці Сєвєродонецька

Є в місті блогер, який претендує на роль ЗМІ. Автор і редактор сайту "Сегодня в Северодонецке" Олексій Свєтіков очолює Луганське обласне відділення комітету виборців України. Гроші на створення сайту 2012 року виділив проросійський політик Ігор Беркут, засновник партії "Велика Україна", коли балотувався до Верховної Ради. Тепер на головній сторінці сайту банер "Северодонецк – это Европа". Свєтіков публікує тут власний аналіз міських подій. "Завдання сайту – впливати. Від мого імені. Мене ніхто не фінансує", – каже видавець. Він називає себе першим лібералом у місті. В середині 90-х Свєтіков був заступником мера, але пішов із посади через "розбіжності в поглядах". Переконаний, що його аналітику регулярно читає невелика цільова аудиторія – ті, хто приймає рішення в місті. "Цей сайт існуватиме, доки я існую. Я його підтримуватиму, щоб впливати на ситуацію", – говорить Олексій Свєтіков.

На сайті "Сегодня в Северодонецке" зазначено, що це онлайн-додаток до газети "Третій сектор". Друковане видання Свєтіков випускає, "коли потрібно". Наприклад, коли він збирав підписи за відставку мера, вийшло п’ять випусків "Третього сектора". Їх розкладали у поштові скриньки.

Олексій Свєтіков, фото звідси

Також у Сєвєродонецьку базується офіс філії Суспільного телебачення "UA:Донбас", що з початку минулого року працює на Донецьку та Луганську області. Олег Невениця називає філію рупором обласної військово-цивільної адміністрації, що не критикує владу. "Міську ще можуть зачепити, але це більше схоже на тролінг у соцмережах, ніж на професійну критику. Вони не показують нічого яскравого, гостросоціального, що викликало б обговорення", – коментує громадський діяч.

Редакція радіо "49 паралель" розташована в сусідньому місті Рубіжному. Їдучи на зустріч, минаю руїни заводів спершу в Сєвєродонецьку, а потім і в Рубіжному. В конкурсі найдепресивніших пострадянських міст Рубіжне випередило б Сєвєродонецьк на кілька балів.

Рубіжне, дорогою до редакції радіо "49 паралель"

Вісім хвилин пішки від автостанції, де облаштували супермаркет, попри величну будівлю "Укрпошти" з радянською мозаїкою – і вже підіймаюся сходами до редакції радіо.

Його назва – від паралелі, що "з’єднує" Луганщину із Закарпаттям. "Важно и интересно. О войне и мире, о Киеве и Донбассе, о волонтерах и переселенцах, о патриотах и сепаратистах, об искусстве и смыслах", – такий опис їхнього каналу на Youtube. Головна редакторка Тетяна Тимко розповідає, що створила радіостанцію разом зі своїм чоловіком, бізнесменом і колишнім керівником осередку "Блоку Петра Порошенка" Володимиром Тимком, щоб "закохувати місцевих в Україну". Передусім через музику. Більшість виконавців в ефірі радіостанції, за словами Тетяни, – українські та україномовні.

Головна редакторка радіо "49 паралель" Тетяна Тимко

Читайте також: Як після виборів прийти до компромісу та перестати шукати ворогів – блог психолога

"Ми заснували радіо не для того, щоб заробляти гроші", – розповідає вона. На рекламі "49 паралель" заробляє 3700 гривень на місяць. Подружжя вкладає в радіостанцію власні гроші. 2014 проект виник як радіо для військових на блокпостах – місток між солдатами та їхніми родинами. 2017 року запустилось на FM-частоті та онлайн. Тут є програми про освітню й медичну реформу, "Літературно-мистецька паралель, цикл про минуле Луганщини "Наша європейська історія", звучать голоси дітей, студентів, волонтерів, військових. За словами Тетяни, до них в ефір приходять охоче: "В нас людина говорить не те, що хочуть від неї почути, а те, що вона хотіла б сказати".

У студії радіо "49 паралель"

Це формулювання не зовсім підходить для професійного медіа. Втім, і в Рубіжному, і в Сєвєродонецьку фахових медійників бракує. Потенційні медіаменеджери і журналістки або виїжджають до більших міст, або обирають краще оплачувану роботу в міжнародних чи українських неурядових організаціях.

Парадокс – або щасливий збіг – у тому, що в регіоні бракує і зацікавлених читачів та глядачок. Немає попиту – немає пропозиції. Моя родина в Сєвєродонецьку нещодавно відмовилася від кабельного телебачення: а для чого воно, якщо до телевізора підключений інтернет? Але світоглядна пастка Youtube може бути гірша за пастку телебачення: покладаючись на відео, які пропонує соцмережа, звужуєш свій горизонт ще більше, ніж дивлячись кілька олігархічних каналів. Щоб залучити і таких глядачів старшого покоління, які нещодавно перейшли у соцмережі й не вміють налаштовувати їх під свої інтереси, і молодших, які в них виросли, Сєвєродонецьку потрібна радикально нова модель медіа. Я думаю, що в саме такій пустелі вона могла б народитися. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram