Історична пам’ять формує національну та регіональну ідентичність особистості, її світогляд та морально-політичні засади.

Використання інформаційних спекуляцій з приводу історичних подій з метою зміни політичної свідомості громадян стало важливим елементом постмодерної геополітики. Найгіршим тут є те, що саме Україна опинилася основним об’єктом геополітики національної пам’яті з боку різних зовнішніх середовищ.

Напрями такої діяльності різні: одні хочуть безпідставно нав’язати комплекс історичної провини, приниження, інші – меншовартості, а треті – і загалом дискредитувати українські національно-державні прагнення, історичні постаті, позбавити унікальності та цілісності весь український історичний процес.

Читайте також: Що треба знати про війну з Росією

Показовим прикладом такої цинічної геополітичної технології стало розкручування Росією різних інформаційних провокацій з приводу т. зв. дня побєди, що проводились в контексті відновлення радянської імперії.

Усі смисли, символіка і формат цієї події були спрямовані на те, щоб створювати в свідомості образ нібито великої, сильної і успішної країни. А відповідно і непотрібності національних держав, що постали на уламках СРСР.

На жаль, ця технологія дуже сильно спрацювала проти державних інтересів України. І продовжує надалі завдавати великих збитків. Насамперед тому, що їй ніхто не протистояв, і не було вироблено концепції щодо місця України у цій війні.

Політичне керівництво України повинно було переконати суспільство, що це була не перемога радянського режиму (він лише підтвердив свій злочинний характер), а перемога народів, у тому числі й українського. Але перемога неповна, бо не було досягнуто незалежності. Але засоби масової інформації України йшли в фарватері російської пропаганди й антиукраїнської геополітики.

Тому виправити ситуацію, яка дуже вкорінилася в свідомість людей, важко. Але поступово це треба робити. І що ще важливо: виробити загальноукраїнські підходи в геополітиці національної пам’яті. І тут необхідним є насамперед пізнання, відбір і усвідомлення таких регіонально-історичних особливостей та цінностей, які, відзначаючись історичною об’єктивністю, мали б водночас загальнонаціональне значення, відображали б втягнутість усіх регіонів України в єдиний загальноукраїнський історичний процес.

Читайте також: Невивчені уроки Другої світової війни можуть повернутися

Можна попередньо виділити окремі принципові моменти такого підходу:

1) висвітлення регіональних історичних процесів здійснюється в контексті єдності та унікальності українського історичного процесу, державницьких прагнень всього українського народу, соборності всіх українських земель;

2) перебування регіону в складі різних держав не розглядається як підстава до його особливого місця в сучасній територіально-політичній системі;

3) видатні історичні події в житті кожного регіону, що відбувалися в контексті загальноукраїнських процесів, набувають загальнонаціонального масштабу, а відомі українські політичні і культурні постаті історичних регіонів вшановуються на загальнодержавному рівні. Досягти на основі таких підходів загальнонаціонального консенсусу цілком реально. І необхідно.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram