У паризькій лікарні "тихо, в оточенні найближчих", як написали французькі газети, у віці 90 років помер Жан Ваньє, засновник рухів "Лярш" та "Віра і світло", пише у своєму блозі на "Новому часі" архієпископ, президент Українського католицького університету Борис Ґудзяк.  Не вірю в рейтинги й конкурси, але якщо б мене запитали, то я б назвав Жана Ваньє одним із найсвятіших людей, яких мені пощастило знати. Він і мати Тереза були справжніми пророками ХХ століття. 

Щоби представити українському загалові цього неординарного святого чоловіка, дозвольте поділитися листом-підтримки, який я писав на Нобелівський комітет, номінуючи Жана Ваньє на Премію миру ще 2011 року. Текст написаний не як некролог, а як свідчення про живу та діяльну особу. Написаний до Майдану й війни, до того, як ми стали іншими, але говорить про гідність, яку Жан Ваньє допомагав нам плекати. Яку ми відкрили й усвідомили в подіях, що ввійшли в історію як Революція гідності. Він не отримав Нобелівської премії миру, але його ідеї глибоко оселилися в серцях тисяч. І це для нього було найважливішим.

****

Численні промовисті свідчення описують, як Жан Ваньє привносив зцілення й мир в життя найбільш маргіналізованих людей у світі. Ваньє прокладав мости через найглибші провалля людства. Його життя з людьми з особливими потребами мало і глобальний, і конкретний вплив. У моєму листі підтримки до шановного Нобелівського комітету, який має на меті підтримати його кандидатуру на здобуття Премії миру, дозвольте мені говорити особисто та сфокусуватися на дуже особливій перспективі, тихому, однак глибокому впливі Жана Ваньє на мир в Україні – землі, що в недавньому минулому мала так мало миру. 

Читайте також: Чому всім нам слід пам'ятати про довгу перспективу

Пишу не лише як керівник інституції чи аналітик, але як просто людина, яку зворушив і надихнув Ваньє. Моє особисте знайомство з Жаном Ваньє, його свідченням і працею вплинуло на все моє доросле життя. Наші перші зустрічі відбувалися у США, Франції та Канаді. Я вперше почув його 1985 року в Гарвадському університеті, де був докторантом. Вражений його особливою шляхетністю та цілісністю, я вирішив відвідати спільноту "Ляршу" в Тролі у Франції, щоби протягом тижня свого перебування там краще познайомитися з ним і його місією. І звідтоді він вразив мене унікальною здатністю світоглядно та практично йти до серця людського досвіду. Вірю в те, що він є найбільшою пророчою особистістю нашого часу. 

Ідеї Жана Ваньє і його зустріч із розумово неповносправними стали центральними для новоствореного Українського католицького університету. Від початкового планування Університету 1992-1994 рр. Жан особисто й із такими своїми помічниками як Генрі Ноуен і численними представниками міжнародного "Ляршу" ділився з Україною особливою візією людської гідності. Наш проект намагався радикально переосмислити ідею університету в ХХІ столітті. Постколоніальна та посттоталітарна травма, що характеризує українське суспільство має в собі унікальний виклик і надзвичайну можливість. Зважаючи на потребу давати добру освіту, прищеплювати компетенції та готувати молодих людей до продуктивного життя у складному суспільстві, яке все ще шукало свого місця в глобалізованому світі, нас по-особливому надихнуло свідчення Жана Ваньє плекати гідність у кожній людині.

Таку гідність, яка в Україні все ще була під загрозою.        

Україна пережила невимовно складне століття. Приблизно 17 мільйонів українців були вбиті або зазнали неприродної смерті протягом воєн, геноцидального Голодомору та в безперервних чистках і переслідуваннях. Львів перед війною мав 300 000 мешканців. Після війни з них залишилося лише 60 000. Нацисти знищили 100 000 львівських євреїв, комуністи протягом етнічних чисток депортували 100 000 поляків. Українці зазнали страждань і смертей протягом війни, а після неї, наприкінці 40-х років, 500 000 чоловіків, жінок і дітей (10% усього населення) були депортовані до Сибіру й Азії. Через масове та глибоко закорінене протистояння радянській системі методи її насадження в Західній Україні були особливо жорстокими. У Львові порівняно з іншими радянськими містами був надзвичайно високий відсоток агентів КДБ і донощиків. На цих кривавих землях страх і підозра стали природними рефлексами самозбереження. Львів і все пострадянське суспільство назагал залишається глибоко травмованим минулим, що все ще живе в пам'яті багатьох людей.   

На початку дев'яностих стало зрозуміло, що глибокий свідомий і підсвідомий страх і системна ерозія особистої та інституційної довіри потребують зцілення у своїй серцевині. Страх стосунків і скепсис щодо систем (бо системи систематично нищили, увязнювали та дискримінували), відчуття меншовартості й позбавлення гідності вимагали нового підходу в навчанні, щоб допомогти майбутнім поколінням перемагати жахливу спадщину фізичного соціального, емоційного та духовного насилля.

Читайте також: Перший бібліотечний комплекс світового рівня в Україні – чому ми оминули увагою його відкриття. ФОТО

Сьогодні Український католицький університет будує перший студентський колегіум (гуртожиток), у якому розумово неповносправні особи житимуть постійно разом із студентами та викладачами. Ця спільнота задумується не як соціальна допомога тим, хто її потребує. Навпаки, це запрошення тих, хто не вміє носити масок чи замальовувати фасади, ставати викладачами людських стосунків. Люди світу “Ляршу” та “Віри і світла” перемінюють життя інших, тих, що живуть у страху і не здатні до правдивої довіри. Ідея Жана Ваньє допомагатиме молодим людям відкриватися та довіряти одне одному й водночас зростати інтелектуально та соціально протягом років навчання. Його візія – це не декорація чи додаток,  ми її закладаємо в серце ідеї університету.

Особливий дар осіб розумово неповносправних полягає в умінні будувати стосунки без масок і фасадів, промовляти до людей і народів, яких життя навчило ховатися за емоційними масками та психологічними мурами. Праця Жана Ваньє починає глибоко впливати на українське академічне, соціальне, церковне й навіть політичне життя. Львівська спільнота “Ляршу” – як особи з неповносправністю, так і їхні друзі – стали відомоми громадянами міста та впливають на таких лідерів як міський голова Львова, Блаженніший Любомир Гузар і представників бізнес-спільноти. Безліч молодих люди отримують глибокий досвід людської гідності та проганяють страх і недовіру, які накидає їм історія. Спостерігати за цим процесом для мене є великою радістю!     

Завдяки приїздам і праці в Україні та книжкам, що були видані українською, Жан Ваньє допоміг своїм слухачам і читачам радикально переглянути саму природу людського досвіду та передумови і якості міжособистісних стосунків. Експеримент нашого університету є лише одним із прикладів. Ціль Жана Ваньє – змінити нездорову конкуренцію на довіру, а страх – на любов, не є абстрактною недосяжною гіпотезою. Його візія та особистий приклад інституціалізовані. Вони надихають людей у пострадянській Україні думати й жити по-іншому. Глибоке дослідження суті життя, практичні ідеї та відданість Жана Ваньє справі миру й автентичної гармонії у світі, наповненому розгубленими людьми є свідченням найвищих ідеалів людства. Його свідчення пророче і просте, глобальне і смиренне. Воно обеззброює nf додає сил. Присвоєння Жану Ваньє Нобелівської премії миру підсилить це свідчення і приклад у той час, коли у глобальному світі, перед яким стоять виклики різноманітності, віртуальності та людської слабкості, ми відчуваємо особливу дилему міжособистих, суспільних та міжнародних стосунків    

Говорю від імені тисяч українців, життя яких змінив Жан Ваньє, і які підтримують цю номінацію.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram