Усі світлини – Олега Бабенчука

Реальні перемоги супроти ілюзорних драм Фейсбуку. Тиждень тому Український католицький університет у Львові відкрив Центр Митрополита Шептицького: поєднання наукової бібліотеки, навчальних аудиторій, університетської адміністрації та культурного публічного простору.

Позавчора, 17 вересня, я відвідав центр – у реальності він має навіть крутіший вигляд, аніж на фото. Красива сучасна бібліотека і зручний навчальний простір, як у найкращих університетах світу.

Читайте також: Усередині шторму: чому маємо зберігати холодну голову

Будівництво тривало два роки і коштувало 150 мільйонів гривень: гроші надали благодійники, жодної копійки державних коштів на це не пішло. І сама футуристична будівля та фантастична історія її появи видаються нереальними, хоч і є абсолютно правдивими.

Втім, навіть така яскрава новина пройшла малопоміченою, бо припала на неділю 10 вересня, коли одні героїчно зупиняли потяги, а інші проривали державний кордон. Користувачі Фейсбуку були занадто зайняті цим реаліті-шоу, щоб звертати увагу на різні дрібниці на кшталт відкриття в Україні першого бібліотечно-навчального комплексу світового рівня.

Читайте також: До чого призводить знецінення слова "зрада"

Утім, це лише один зовсім невеликий приклад. Нам цікаво обговорювати власника магазину – вандала, що знищив історичну пам'ятку, і навіть побити йому вітрину. Але нецікаво слідкувати за внесенням регулятивних та законодавчих змін, які відіб’ють охоту так робити у подібних ділків по всій країни. Ми створюємо безліч мемів про дурнувату фразу когось із очільників міністерств на ТБ. Але нам не вистачає запалу прочитати аналітичний звіт про те, що ця людина на своїй посаді лише бурхливо імітує діяльність, і на основі цього,аргументовано вимагати його відставки. Нам подобається всіма недобрими словами поминати корупціонерів після чергового гучного розслідування, але на підтримку судової реформи від нас не дочекаєшся навіть репостів – а лише внаслідок судової реформи всі ці злодії сядуть.

Кожен раз, коли ми звертаємо увагу на висмоктані з пальця чи суто символічні інформаційні приводи, то посилюємо імітаторів. Кожен раз, коли ми ігноруємо справді важливі справи, ми послаблюємо тих, хто їх робить. Щоб підняти скандал на пустому місці достатньо бовкнути дурість на телевізійному ефірі. Щоб побудувати бібліотечний комплекс світового рівня без жодних ресурсів знадобляться роки й надлюдські зусилля. Пыдживлюючи увагою перших та ігноруючи других ми даємо людям по всій країні чіткий сигнал і направляємо їхнs дії. Питання в тому, чого більше ми хочемо бачити в Україні: бурхливих слів і яскравих вистав чи справжніх справ і реальних успіхів? Вибір за нами.