MENU

Війна вчить брати на себе відповідальність – Зінкевич

696 0

Політика – чинник деморалізації для всіх. І для тих, хто на фронті, і для тих, хто в тилу, пише для "Тижня" Яна Зінкевич

Для останніх, на мою думку, навіть більшою мірою. На війні в усіх напружений графік, менше часу на занурення в дискусії про вибори, скандали тощо. А от коли вертаєшся з ротації, то одразу опиняєшся в цьому інформаційному безладі... Адаптуватися під час повернення з передової у принципі не так уже й просто, а коли до всього додається політична істерія, стає ще важче. Це додатковий стрес. На щастя, в нашому підрозділі долати цей стрес допомагає фаховий психолог. Чого, на жаль, не можна сказати про більшість армійських підрозділів, бійці ЗСУ часто залишаються сам на сам зі своїми проблемами та переживаннями.

Треба вчитися абстрагуватися від негативних явищ. Це вміння необхідне для того, щоб іти далі. Як і вміння переконувати самого себе, що життя хоча і складне, але цікаве. Я бачу чимало випадків, коли війна спочатку ламає людину, а потім дає сили для зростання, пошуку нових можливостей, здатності прийняти себе нову. У багатьох, хто побував на фронті, виникає усвідомлення того, що попереднє, довоєнне, життя було несправжнім, іграшковим, і це усвідомлення дає їм можливість розвиватися далі, зростати.

Читайте також: Сила безстрашних – одна з надій нашого суспільства

Для багатьох війна – дуже велика травма, й далеко не всі здатні здолати її наслідки. Тому потрібен якісний відбір тих, хто воюватиме, вони мають бути психологічно готові до цього. У нашому батальйоні люди проходять поперед­ній вишкіл. Під час фінального випробування ми створюємо умови, максимально наближені до бойових, перевіряємо людей на стресостійкість, здатність працювати в команді. Усі, хто пройшов відбір, отримують сертифікати, потім беруть участь у співбесіді й залежно від її результатів можуть записатися на стажування. Зазвичай після вишколу в групі з 20 осіб у нашому батальйоні залишається 15–17. Потім перша ротація. Ставимо новачків поруч із досвідченими. Після першої ротації людина обов’язково повинна повернутися в тил, вона обов’язково має відпочити.

До 2014 року в нашій країні була мізерна кількість благодійних і волонтерських організацій. Допомагати іншим було просто немодно. А з початком війни волонтерство істотно розвинулося. Був сплеск активності 2014–2016‑го, потім певний спад. Але серед тих, хто втомився від фронту, повернувся додому, чимало хто допомагає знедоленим, сиротам, бездомним тваринам. Війна змінює людину, зокрема в неї загострюється почуття справедливості, й вона не може дозволити собі бути байдужою до страждань інших.

У нашій країні чимало тих, хто інфантильно сприймає навколишній світ, хто боїться відповідальності, уникає її. А от війна вчить брати на себе відповідальність. Дуже великою помилкою внутрішньої політики останніх п’яти років було те, що людей значною мірою відмежували від війни, максимально створили картинку спокою. Навіть у деяких прифронтових містах часом воліють взагалі не згадувати про війну. Стрес першого року минає, і людей починає поглинати побут, вони тепер більше думають шлунком.

Читайте також: Особливості комунікації після повернення з війни до мирного життя

Дистанціювання суспільства від війни – це передовсім питання інформаційної кампанії. Візьмемо для прикладу повідомлення про загиблих. Просто називати статистику: стільки загинуло, а стільки поранено – це неправильно. Така інформація не викликає жодних почуттів, проходить транзитом. Але ж у кожного загиблого є своє ім’я, і країна повинна знати їх. Треба більше часу й уваги приділяти таким повідомленням. Люди мають знати історію життя кожного полеглого воїна.

Facebook-спільнота реагує на повідомлення про загибель бійців на рівні емоджі, пафосних гасел і жалобних картинок зі свічечками. Так, це своєрідна рефлексія. Але не дуже дієва. У загиблих є рідні й близькі, які потребують допомоги, можна знайти їхні реквізити і якщо не самому перерахувати кошти, то бодай поширити ці реквізити в мережі. Суспільству потрібне просвітництво – для кращого розуміння, що відбувається навколо. 

Україні не бракує лідерів, які можуть розвиватися далі й надихати інших. Просто, щоб реалізовуватися, їм часто самим потрібна підтримка, програми всередині країни, які сприятимуть їхньому поступу. Бодай на перших кроках, на початку шляху. Коли людина робить якісь правильні хороші речі, про це досить швидко стає відомо широкому загалу. Тоді вже вона може розраховувати на підтримку й допомогу від людей, свого часу мене це врятувало. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Яна ЗІНКЕВИЧ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини