Звісно, я хотів би, щоб Україну вивчали з іншо­­го приводу. Натомість наразі у світі здебільшого цікавляться нашими останніми, або, як тепер у нас кажуть, крайніми, виборами. Нічого не вдієш: ноу-хау, пише для "Тижня" Юрій Макаров

Про зміну технологій і парадигми загалом, роботи з широкими масами можна було прочитати ще років 10 тому. Писали про Арабську весну, коли виступи опозиційних сил координувалися в соцмережах, потім про Трампа, який переміг винятково завдяки Twitter, тепер розповідають про революційні методи команди Зеленського, яка перевела агітацію в мережу. Філософія тут спільна: забудьте дідівські методи, відтепер усе буде інакше. Приблизно так із появою кіно "ховали" театр, а з поширенням телебачення – вже кіно. Нам, посполитим, не так уже йдеться про виборчі методики, то більше справа політтехнологів. Важливіше те, як формується громадська думка, де ті кнопки, на які вона відповідає смиканням кінцівок.

Читайте також: Підкорення видовиськом: від акторів у театрі до ляльок у шоу

Показовий матеріал опублікувала днями київська консалтингова компанія "Центр контент-аналізу". Виявляється: а) ні, соцмережі не були вирішальним фактором перемоги кандидата Зеленського; б) топ-блогери (або, кажучи старою мовою, лідери громадської думки) не відігравали такої визначальної ролі, як ми нібито звикли; в) найефективнішим інструментом у боротьбі за українця біля урни стали комбіновані "інформаційні бульбашки", переважно негативні, якими користувалися всі політичні сили, причому штаб новообраного президента явно був лідером у змаганні з кидання лайна.

У тому-то й річ, що в пошуках протиотрути від руйнівної пропаганди кожен схильний шукати якусь одну магічну "срібну кулю", яку слід знешкодити, а її немає. Так, соціальні мережі всемогутні, вони не знають кордонів, вони знаходять шлях до кожної окремої "маленької людини" й нібито нічого не коштують із погляду ведення інформаційної кампанії, а насправді вони є лише одним із родів військ у гібридній війні. Стверджують, що Трамп переміг твітами, але забувають, що на його боці грав лідер довіри в Сполучених Штатах – інформаційний телеканал Fox News, а також консервативна місцева преса. Пишуть, що одна фабрики тролів потужністю в тисячу телепнів здатна поховати політика або скинути уряд у чужій країні, але не згадують, що кожен фейк відповідає тим чи іншим суспільним фобіям і розганяється його потенційними симпатиками включно з регіональними та загальнонаціональними ЗМІ.

Дідько в деталях: підлітки, молодь, зовсім дорослі й дуже-дуже дорослі споживають інформацію в різний спосіб, до того ж вони взаємодіють між собою. Для пенсіонера новина з умовним посиланням "прочитав в інтернеті" є достатньою для підкріплення стійкого уявлення про ворога №1 (баригу, олігарха, корупціонера або, навпаки, зрадофіла, прихованого москаля, консерву), щоб це відповідало вже наявній фобії. Щоб підчепити на гачок школяра, доведеться гратися з образами: так учитель Голобородько, "дядько Вова", став для юного українця героєм на кшталт Гаррі Поттера або Людини-павука. І будьте певні, що цим героєм він виносив мозок батькам.

Читайте також: Далі – гірше: соцмережі показують, яким буде виборець завтра

Споживач активного віку вибудовує навколо себе бар’єр недовіри, до нього можна достукатися, якщо підходити з різних боків. У такому випадку брехня з інтернету використовується як інформаційний привід для традиційних медіа. Увага, це важливе спостереження: телеканал або популярний сайт легітимізує сміттєве повідомлення, надає йому символічної ваги й викидає назад у світ товстішим і нахабнішим.

Це не бездоказове твердження: за останній рік кілька аналітичних груп, серед яких колеги із сайту Texty.org.ua, дослідило траєкторію російських інформаційних вкидів, щодо походження яких заздалегідь усе було зрозуміло. Алгоритм був саме такий, комбінований: засвітка, легітимізація, розгін, мем.

Звідси кілька наслідків. По-перше, без опори на місцеву медійну п’яту колону інформдиверсії не мають шансів бути достатньо ефективними. Мережі – це зброя, але зброя не універсальна. По-друге, боти за своєю природою здатні продукувати тільки лайно. Жодне позитивне послання їм не підвладне. Це не означає, що компромат сам по собі не гідний довіри, просто то є знак посилити пильність. По-третє, відтепер будь-яке анонімне повідомлення заздалегідь нерелевантне. Кожне твердження має автора, це немов символічна печатка достовірності, сертифікат банку, атестат відповідності. Понад те, особа автора задає контекст, який може змінити значення послання аж до протилежного. Раніше, коли інформація поширювалася конвенційними шляхами, про це забували, тепер час згадати. Мити руки, чистити зуби, фільтрувати стрічку…

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram