Нарешті подивився "Донбас" Лозниці.

Як на мене, там усе дуже правдоподібно: все, що я бачив на екрані, або вже бачив раніше (ще до війни), або можу легко уявити собі на підставі того, що бачив раніше.

Серед того, що вразило найбільше – сцена весілля, в який життєвий гротеск, майже паноптикум, сполучається зі щирими, по-дитячому наївними й водночас ритуально-завченими побажаннями сімейного щастя. Це не вигадка, це якраз чиста натура.

Є навіть мало кому помітні, але свідомо реалістичні деталі: наприклад, будинки у сцені із тролейбусом на початку фільму справді дуже нагадують те місце в Донецьку (на розі вулиць Ткаченка й Купріна), де відбувся відомий обстріл 22.01.2015.

Читайте також: "Донбас" Лозниці: похмурий гротеск чи м'який реалізм?

Єдина велика проблема фільму – це його назва.

Бо те, що показано у фільмі – це, м'яко кажучи, далеко не весь Донбас. Хоча б тому, що там немає ні Донбасу сільського, ні міського проукраїнського (який насправді був і є).

Гадаю, була б зовсім інша справа, якби цей же фільм назвати, наприклад, "ДНР" чи "ОРДіЛО".

В Українї така назва була б якраз до снаги.

Натомість за кордоном її би просто не зрозуміли.

Адже "Донбас" там вже так-сяк навчилися впізнавати на мапі Східної Європи. А всі ці хитрі абревіатури – та що ви кажете, в них не кожен західний політолог розбереться.

Читайте також: Іноземці під дуже сильним враженням від "Донбасу" – Кулеба

Мораль: для кого знято, для того й названо.

А успіх у Каннах лише підтверджує, що розрахунок був правильний.

Тож добре, що весь цей життєвий реалізм доїхав туди бодай під такою дуже умовною (а в певному сенсі – дуже неправдивою) назвою.

Якщо ж ви хочете подивитися патріотичне кіно із правдивою патріотичною назвою – передивіться краще "Кіборгів". Отам якраз частину діалогів можуть зрозуміти лише мешканці України. Для них це було і знято й названо.

Кожному своє.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram