Учора, 25 жовтня, бачив "Донбас" Лозниці. Єдине, чого я не розумію, це чому його фільм постійно називають гротеском, сатирою та гіперболізацією. Й акцентують, що він похмурий і важкий. Нагадаю, що:

"Гротеск – тип художньої образності, який ґрунтується на химерному поєднанні фантастичного та реального, прекрасного й потворного, трагічного і комічного, життєподібного та карикатурного. Гротеск – найвищий ступінь комічного. Особливо яскраво виявляються сатиричні форми гротеску".

Читайте також: "Донбас" боротиметься за цьогорічну премію Оскар. ВІДЕО

Немає там ніякого гротеску, сатири й гіперболізації. Це все ближче до реалізму. Причому, я б сказав, до якогось дуже нейтрального реалізму. М'якого.

Напевно, люди, які транслюють таку думку, не те що ніколи не були на Донбасі, не бачили ті характери й типажі, а й не в змозі робити спостереження за довколишнім світом і тим, що зараз відбувається навколо.

Читайте також: Дев'ять тез про фільм "Донбас" Сергія Лозниці

Треба дивитися навколо. І "Донбас" треба дивитися. У нас нарешті з'являється не остогидле мені до нудоти безхарактерне й поетичне, а антропологічне кіно. А антропологічне кіно – це прорив. Серйозний.

І ніякій він не важкий, а я б сказав – навіть дуже легкий. Й емоційно, й загалом для сприйняття. Натуралізм – страшніший. Словом, раджу. Це – кіно.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram