На економічному саміті в Пекіні, що відбувся нещодавно, китайські лідери трималися напрочуд смиренно, пише для "Тижня" Едвард Лукас

Багатоміль­ярдну ініціативу Китаю "Один пояс – один шлях", що має покращити інфраструктурні зв’язки у світі, нині критикують. Вона призвела до надміру дорогих будівельних проектів і сумнівних контрактів, унаслідок яких бідні країни потерпають від обтяжливих позик. Безліч країн – від Малайзії до Мозамбіку – переглядають ці схеми й торгуються. Мовчки визнаючи критику, президент Сі Цзіньпін заявив, що "все має бути прозоро й ми не повинні терпіти корупцію".

Менше смиренності китайці виявили в Лондоні, де тамтешній посол Лю Сяомін засудив рішення перекрити відомому технологічному гігантові Китаю Huawei доступ до зв’язку 5G у Великій Британії. Після Brexit "глобальна Британія" не годна буде перебирати, сказав він і порадив владі ухвалювати рішення "незалежно" (тобто підлаштовуючись під бажання китайців, а не американців).

Піднесення КНР справді невблаганно насувається. Це вже наддержава в торговельній, дипломатичній і технологічній сферах, а на культурному й військовому фронтах вона просувається семимильними кроками. Та, як засвідчили події минулого тижня, Піднебесна має свої вразливі місця. Перед обличчям достатньо сильної критики китайці відступають і намагаються виграти час. Захід досі перевершує Китай за багатьма параметрами, як-от військовий потенціал, економічна міць, чисельність населення і м’яка сила, а надто за потужністю своїх інституцій та альянсів.

Читайте також: Заходові шкодить власна ілюзія щодо РФ і КН

Тож, згуртувавшись, ми здатні впроваджувати правила й вимагати їхнього виконання практично в будь-якій сфері – від торгівлі до прав людини й викидів вуглецю, а також протидіяти китайським диверсіям і залякуванням. Ми потихеньку прокидаємося. Після кількох десятиліть недбальства ЄС нарешті офіційно називає Китай "системним противником". За термінологією Стратегії національної безпеки США це "стратегічний конкурент".

Зокрема, у Вашингтоні б’ють на сполох так, як цього не робили в останні десятиліття. Нещодавно у Сполучених Штатах було відроджено Комітет з актуальної небезпеки – моторошну інституцію, забуту з часів холодної війни, яка найактивніше діяла в 1970-х роках. Комітет називає Китай "екзистенційною та ідеологічною загрозою" в усьому – від військового потенціалу до виробництва наркотичних речовин, залежність від яких наразі є головною проблемою охорони здоров’я США.

Стурбованість американців щодо КНР порушує питання європейської безпеки, яку великою мірою фінансують американські платники податків. Для того, щоб Америка й далі допомагала, всі союзники мають долучитися до стримування Піднебесної. До прикладу, дати раду зі спробами китайців відхопити країни Південної та Східної Європи, що переживають скруту, в межах так званої співпраці у форматі "16+1". Це конкурс краси під егідою Китаю, де колишні комуністичні країни змагаються за інфраструктурні проекти. На нещодавньому саміті в Дубровнику до організації приєднався 17-й член – Греція.

Із практичного погляду, успіхи в китайців так собі. Про такі проекти, як балканська залізниця з півночі на південь, постійно говорять, але будівництво не ведеться. У Чорногорії проект будівництва гірської автомагістралі застопорився й навряд чи буде завершений у цій маленькій країні, що обтяжена боргами. Нехай цемент і не заливають, зате архітектори тіньових схем будують зв’язки. Скажімо, приязні до Китаю політики в Угорщині та Греції заблокували скарги ЄС щодо прав людини. Президент Чехії Мілош Земан запропонував свою (внутрішньоматерикову) країну як "непотоплюваний крейсер-авіаносець китайської інвестиційної експансії".

Читайте також: Сцілла й Харібда: Велика Британія між російською та китайською загрозами

Промовистим свідченням авторитетності Китаю слугує Тибет. Далай-лама, якого окупанти його країни затаврували терористом і шпигуном ЦРУ, колись був почесним гостем у Європі. Тепер унаслідок тиску китайців тибетський духовний лідер став парією.

Конкуренція зростає. "Ініціатива трьох морів" за підтримки можновладців у Брюсселі, Вашингтоні та Берліні розвиває інфраструктуру в регіоні між Адріатичним, Балтійським і Чорним морями – ці проекти передбачають дешевші позики, чіткіші умови та кращі плани. У спільній протидії із запізненням винятком є Велика Британія.

Ми, британці, зайняли легковажну позицію. Наша країна нехтує застереженнями парламентських комітетів і провідних британських фахівців із Китаю. Це не обходиться без наслідків, бо позначається на наших цінностях. Ми дозволяємо пекінським агресорам ізолювати та принижувати єдину китайськомовну демократію – Тайвань.

Міністерство закордонних справ запевняє, що наше ставлення до дотримання прав людини в Китаї є "однозначним і відвертим". Однак наші дії переважують тихі протести щодо ув’язнення понад мільйона мусульман у таборах для "промивання мізків" й арешт гонконгського викладача права Бенні Тая за акцію протесту на підтримку демократії. Будь-які двосторонні переговори країна таких розмірів, як наша, починає з позиції слабкості.

Та небезпека не лише в тому, що притисненою й ізольованою Великою Британією керуватиме Комуністична партія Китаю. Наша позиція коштує нам підтримки найближчих друзів і сусідів, які воліють взаємодіяти з Китаєм жорсткіше. Одне слово, ми полишаємо свої принципи й союзників, передаючи себе на милість диктатурі. Може, китайською це звучить краще.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram