MENU

Чому в найближчі 20 років Китай радше за все не воюватиме із США

1564 0

Коли колишній командувач сухопутних військ США в Європі, генерал-лейтенант Бен Годжес заявив, що в найближчі десять років може розпочатися війна з Китаєм, це стало справжньою сенсацією. Як так, не минуло трьох десятиліть, як США й НАТО повалили радянську наддержаву й дозволили собі розслабитися. Щоправда, російська агресія у Криму й на Донбасі підбадьорила Північноатлантичний альянс, додала нового сенсу його існуванню й подарувала йому нового старого головного противника в особі путінської Росії. Із нею навіть почали готуватися серйозно воювати, аж раптом на горизонті виникає ще одна держава, яка, виявляється, через якесь десятиліття може стати противником страшнішим за Росію, причому навіть не в "холодній", а у справжній "гарячій" війні. Годжес стверджує, що "існує така траєкторія, і коли я прислухаюся до того, що робить Китай, коли прислухаюся до того, що говорять китайські комуністичні лідери, то знаю, що тут цілком може бути конфлікт". Але він не скидає з рахунків і Росію, наполягаючи, що "НАТО слід продемонструвати свою силу Росії".

Погляньмо, наскільки реальним є збройний конфлікт між США та їхніми союзниками, з одного боку, та Китаєм із другого. Почнімо з того, що ми не в змозі оцінити реальний потенціал Китаю, як економічний, так і військовий. В умовах збереження в континентальному Китаї тоталітарного комуністичного устрою, планової економіки, державної власності на більшість підприємств і неконвертованості юаня дуже важко оцінити як реальний обсяг валового внутрішнього продукту Китаю, так і реальний обсяг китайських військових витрат. Усі перераховані вище чинники грають на завищення ВВП, але поки немає методики, щоб оцінити, на скільки відсотків або у скільки разів вони завищують китайський ВВП.

Читайте також: Росію чи Китай – кого боятися більше?

Цілком можливо, що ВВП Китаю, що стоїть на другому місці у світі після США, насправді перевершує наступну за ним Японію за цим показником не в 2,5 разу, як свідчить офіційна статистика, а всього лише на 20-30%, і входить за розміром ВВП до однієї групи країн із Японією, Німеччиною, Англією та Індією. І вже абсолютною загадкою є справжній розмір китайських військових витрат. Але якщо припустити, що ближче до істини нижчі, а не вищі оцінки китайського ВВП (а західні експерти вважають, що також істотно завищені офіційні дані про темпи зростання китайської економіки), й узяти до уваги, що китайський народ аж ніяк не живе у стані граничного напруження сил, властивого для воєнного або передвоєнного часу, можна передбачити, що військові витрати Китаю насправді не такі великі, як вважають деякі аналітики.

За офіційними даними американський ВВП більше за китайський у 1,6 разу. Якщо ж брати мінімальні оцінки ВВП КНР, то американська перевага може стати триразовою. Військові витрати США 2017 року становили 610 млрд доларів, або близько 3,1% ВВП. За оцінкою SIPRI, реальні військові витрати Китаю того ж року досягали 228 млрд доларів, або 1,9% від номінального ВВП. Цілком можливо, що від реального ВВП вони становили приблизно ті ж 3,1%. Але щоб досягти із США паритету в стратегічних озброєннях й інших високотехнологічних озброєннях, Китаєві, зважаючи також на витрати на утримання найбільших у світі за чисельністю китайських збройних сил, вочевидь треба витрачати на оборону як мінімум не менше, ніж Америка. Але тоді від номінального ВВП військові витрати становили б 5,1%, а від реального – 8,3%.

Очевидно, що такі витрати вкрай несприятливо позначилися б на життєвому рівні населення, й без того вкрай низькому в добрячої половини китайців. Адже для того, щоб хоча б наблизитися до США у військовій сфері, Китаєві треба мати такі витрати на озброєння не один рік, а років 15–20 поспіль. Китайська економіка, чиє зростання сповільнюється, такі витрати явно не потягне. Візьмімо до уваги значне технологічне відставання Китаю від США, зокрема у сфері озброєнь. Цілком можливо, що технологічний розрив між китайськими й американськими збройними силами навіть більший, аніж між американськими й російськими збройними силами. Також можна передбачити, що результат зіткнення між китайськими й американськими військами, без використання ядерної та іншої зброї масового ураження, був би навіть іще катастрофічнішим для китайської сторони, ніж результат зіткнення з американцями для бійців "Вагнера" в Сирії. Та й ефективність китайських військових витрат є не дуже високою.

Читайте також: Заходові шкодить власна ілюзія щодо РФ і КНР

Характерний приклад тут – Тайвань. За оцінкою того ж SIPRI, його витрати на оборону менші витрат КНР у 21,9 разу. При цьому авіація Тайваню володіє 144 винищувачами F-16 A/B, тоді як Китай із найсучасніших винищувачів має лише 14 Су-35 і 97 Су-30МКК і Су-30МК-2. Останні поступаються F-16. І подібне відставання бачимо в усіх сферах. США та їхні союзники мають змогу за ті ж кошти купувати або виробляти значно досконаліші озброєння та бойову техніку, ніж Китай. Тому, щоб наблизитися до США, китайські витрати на оборону мають навіть перевищувати американські. Ймовірно, для досягнення паритету в ракетно-ядерній сфері (хоча б на рівні досягнення неприйнятного програшу США) Китаю знадобиться ще не один і не два десятки років. А без досягнення такого паритету в Пекіні на пряму військову конфронтацію із США ніколи не підуть. У конфронтації звичайних збройних сил через вищий рівень бойової підготовки й озброєнь в американської армії китайці не мають шансів реалізувати свою чисельну перевагу.

Тому ні через 10, ні через 20 років американсько-китайська війна не видається реалістичним сценарієм. Утім, Годжес обмовився, що сподівається помилитися у своїх прогнозах. А пафос його виступу в Празі на конференції з питань безпеки, присвяченій 20-річчю вступу Чехії, Угорщини й Польщі до НАТО, зводився до того, що американці дедалі більше сил і коштів у найближчому майбутньому вимушено виділятимуть для протидії китайській загрозі, тоді як європейські союзники, й передусім Німеччина, повинні більше коштів витрачати на протидію російській загрозі, зокрема в Чорному морі у зв’язку з анексією Криму. Й американський генерал попередив, зокрема у зв’язку з відмовою Берліна відправити німецькі кораблі в Чорне море, щоб не дратувати Путіна: "Це місце, де Росія здійснює найбільшу й найсильнішу агресію. Якщо Захід не зробить нічого з анексією Криму, цілком можливо, що Одеса буде наступним містом, яке буде окуповане, й, можливо, також Румунія".

Цей приклад показує, що світова спільнота не має можливості змиритися з анексією Криму, й американський Конгрес має рацію, коли ухвалює відповідний законопроект. Адже продовження російської окупації Кримського півострова фактично виключає вільне судноплавство Азовським морем і дестабілізує не лише Україну, а й інші країни Чорноморського регіону.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Борис СОКОЛОВ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



38022.txt Открыть с помощью Google Документы Отображается файл "38022.txt"
Правила коментування »  

Новини