Сорок сороків мудреців гадали що то є "влада", точного визначення не вигадали, не Біном Ньютона одначе. Втім, і без них більшість упевнена: щось солоденьке, недарма стільки охочих до неї.

Солодке слово "влада"

Не намагаюсь опанувати неосяжне, але ключові ознаки влади наведу:

По-перше, влада – це право розпоряджатись іншими людьми. По-друге, влада – це право видавати обов’язкові розпорядження і забезпечувати їхнє виконання. Кому ж неясно, що між правом і його реалізацією – прірва: хоч круть-верть, хоч верть-круть, а без сили владарювати ніяк. Право на легальне насилля – це третя необхідна складова влади.

Державна влада – апарат насилля чи бюро добрих послуг?

Влада сочиться усюди де є люди: від двору до Планети, ми ж обмежимось країною. У масштабах країни, влада інституйована в державу.

Держава – це легальний апарат насильства. Монопольний або домінуючий, конкурентів жме до нігтя. А "послуги влади" це з невибагливого гумору, на кшталт "послуги витверезника" у пріснопам’ятному СРСР.

Читайте також: Граблі подані. Зубець перший: дострокові вибори

Владу можна любити, можна — ні, але сприймати слід такою як є: апарат примусу, насилля, а не бюро добрих послуг. Або не сприймати зовсім. Якщо суспільство визріло до самоуправління, самоврядування.

Диктатура – влада меншості

У персональному вимірі влада – це люди, які володіють її Контрольним пакетом. Диктатор або одноосібний, або більш-менш чисельний трудовий колектив: Хунта, Камарилья, Політбюро.

Як є керманичі, то є й керовані – усім начальниками не бувати. Коли перших більше ніж других, тоді меншість панує над більшістю. Це – влада меншості, диктатура.

Диктатура двоїста – авторитаризм або тоталітаризм. Авторитаризм – влада особи, тоталітаризм – влада ідеї (правлять, звісно, люди, але якби від імені ідеї: комуністичної, клерикальної, національної тощо).

Авторитаризм не вимагає підлеглого цілковито: є час для служби, залишається й для іншого. Фрідріх Прусський Великий прорікав: "Думайте що завгодно, тільки підкоряйтесь". Можна бути багатшим за короля, не можна бути вищим. Людина частково належить державі, частково – собі, є приватний час і простір.

Тоталітаризм же прагне тотального контролю над усіма і усюди (звідси й термін). 24 години на добу підданий служить ідеї. Втім, тотальне прагнення не значить тотальне втілення: життя задача неточна. У показово-тоталітарному СРСР, навіть за Сталіна, існували острівці капіталізму – "колгоспні ринки".

Абсолютна монархія – суміщення авторитаризму і тоталітаризму: Абсолютний монарх – як автократ, Ідея абсолютної монархії – підґрунтя тоталітаризму.

Диктатура щира й делегована

Право на владу обґрунтовують часом відверто (Божественне право, Право сили тощо), часом лукаво, особливо у новітній час, коли панує мода на фігові листки демократії.

Показова метаморфоза СРСР: у початковий період формальна  Диктатура пролетаріату, у подальшому – Всенародна влада трудящих. Але ні пролетаріат ні увесь народ біля штурвалу не уміщався, тож і делегував владу авангардові – Комуністичній партії. І кілька мільйонній партії біля керма було тіснувато, тож делегувала владу Центральному Комітетові. Який, у свою чергу, делегував її Політбюро, яке часом рулило купно, часом делегувало владу вождеві. Зазвичай, спосіб делегування – вибори.

Словесна обгортка ретушувалась, сутність же комуністичної диктатури лишалась незмінною.

Охлократія – влада більшості

Диктатура більшості на позір «справедлива», хоч також диктатура. Над меншістю. Та й справедливість, навіть без лапок, не єдиний критерій урядування, має бути й ефективність.

Більшість завжди права? Зазвичай, вона консервативна! Якби усе вирішувала більшість, школярі й досі б учили, що Земля стоїть на трьох китах. Якщо б ще школи існували. А коли більшість зривається з різьби, мало нікому не видається, маятник гойдає так, що океанський шторм відпочиває.

Читайте також: Прем'єр може стати запобіжником або каталізатором узурпації влади

То що ж, більшість завжди неправа? І так не сказати. Просто є питання, які має вирішувати більшість, а є – які фахівці відповідного компетентнісного рівня. Управління має бути збалансованим, оптимально розподіленим між більшістю і компетентними фахівцями.

Демократія

Антитезою диктатурі, зазвичай, виступає демократія – народовладдя. Також двох типів: пряма і представницька.

Представницька демократія – це делегована диктатура

Припустимо у тридев’ятому царстві, тридесятому панстві влада належить усьому людові. А увесь народ постійно урядувати не може, тож і делегує владу якійсь своїй частині. А далі "у попа була собака …", – читай вище. Делегована диктатура – це теж диктатура.

Навіть якщо меншість обрана більшістю, все одно урядує меншість: представницька демократія – це кентавр, гібрид, помісь охлократії і диктатури. Диктатура з людським обличчям, так би мовити.

Право на вільні вибори – єдина докорінна відмінність представницької (делегованої) демократії від рафінованої диктатури. Держава є демократичною, якщо громадяни можуть вільно змінити владу на чергових виборах. Немало! Однак недостатньо.

Будь-яка державна влада – диктатура. Представницька демократія – найкраща з апробованих її різновидів. Але не найкраща серед сучасних можливостей.

Пряма демократія

Дистильована пряма демократія – теоретично ідеальна: більшість з меншістю зливаються у дружньому екстазі: повна громадянська рівність – влади немає є лише всенародне управління (термін теж не точний, наближений) – усі державні рішення приймаються усім людом.

Біда лиш у тому, що де ж її взяти дистильовану, опріч дистильованої теорії?

Вічева практика наших пращурів, античні поліси тему опановували, але не не так щоб достеменно, і не так, щоб надуспішно. Потім тема випала з рівня державного на місцевий та громадський, де плідно практикується. А зараз знову входить в моду. Що ж на перешкоді?

1. Технології. Країна велика, мешканців багато. Доцифрові технології фізично не дозволяли забезпечити їх постійну участь в управлінні. Цифрові технології проблему пом’якшили, у перспективі знімуть.

2. Відсутність бажання, часу і впевненості в собі відштовхує багатьох від участі в постійному управлінні. Цифровими технологіями проблема знімається: кожному надається право та можливість участі, далі – справа особиста.

3. Життя ускладнилось, ускладнилось і управління: не всі тямлять у всьому, звідси необхідність поділу питань як за тематикою (військова справа то одне, освітянська – інша), так і за рівнем компетентності (Біном Ньютона загальним голосуванням не доказується).

Підсумуємо: у сучасному цифровому світі відстані зникають, комунікації народжуються, освітній рівень зростає, як і смак до самоуправління. Людям обридло бути підвладними, громадяни прагнуть максимальної участі в управлінні спільним.

Поле для прямої демократії розчищається та розширюється, і тенденція ця наростає (при цьому, з підстав вище наведених, делегована демократія а) поки залишається; б) поступово звужується).

Архаїчна пара Держава / Влада безнадійно застаріває, Республіка самоуправління стукає у двері. Це – відмінності докорінні. Тому стукає у двері і Нова Конституція. Конституція Республіки самоуправління і самоврядування.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram

Борис БЕСПАЛИЙ для UAINFO