Про м‘яко кажучи помилкові твердження.

Справді, 2008 року Вселенський патріархат пропонував "Критську модель" для України. Ця модель означала часткову автономію, а саме:

1 статус Церкви – напів автономна Митрополія Вселенського патріархату;

2 нового архієрея щоразу обирає Синод Вселенського патріархату із трьох кандидатур, які подає Синод Митрополії;

3 членів Синоду обирає Синод ВП із трьох кандидатур, поданих Синодом Митрополії;

4 митрополита обирає Синод ВП із трьох кандидатур, поданих Синодом Митрополії.

Читайте також: Критикуючи положення Томосу, Філарет повторює російські темники – Горєвой

Патріарх Філарет після зустрічі на Фанарі в липні 2008-го погодився на статус Митрополії з умовою, що Митрополію очолюватиме він (у сані митрополита, а не патріарха) і що буде гарантовано надання автокефалії за один-два роки.

У зв‘язку з тим, що строк надання автокефалії не був визначений і гарантований (йшлося лише про те, що це станеться колись у майбутньому) – рішення так і не були реалізовані.

На моє переконання – це сталося тому, що Бог передбачив для Української Церкви краще майбутнє.

Але зараз не про це. А про те, що стверджувати, ніби умови 2008 року та зміст Томосу – фактично "одне й те саме", є щонайменше помилковим. М‘яко кажучи...

1. Бо в Томосі йдеться про автокефальну Церкву, внесенну до Диптиху (а не про автономію в складі Вселенського патріархату).

2. Низка помісних автокефальних Церков беруть миро з Константинополя, що не применшує їх статусу автокефалії. Наприклад, у розпал суперечки з Москвою кілька місяців тому Єрусалимський патріархат показово просив й отримав миро від Вселенського патріарха. І навпаки, Румунська церква, яка спочатку була в статусі Митрополії та отримувала миро від Константинополя, через кілька десятиліть після Томосу отримала статус патріархату й Румунський патріарх зараз освячує миро, маючи при всьому цьому чудові відносини з Константинополем.

Читайте також: Діагноз ветеранам української політики поставлено ще 70 років тому

3. За Томосом всі обрання на ієрархічне служіння та загалом рішення щодо управління залишаються винятковою компетенцією помісної УПЦ. І коли хтось стверджує, що "ПЦУ залежить від Константинополя так само, як УПЦ МП – від Москви", то достатньо порівняти два статути, щоби побачити, наскільки це не відповідає дійсності!

4. Справді, в Томосі підкреслено право апеляції (екклето) до Вселенського патріарха для остаточно осуджених церковним судом. Але це право має характер винятковий і не стосується "вирішення всіх справ".

І дивно чути критику цього права Вселенського патріарха тоді, коли саме завдяки його застосуванню всі українські ієрархи та клірики, несправедливо "осуджені" з боку РПЦ за діяльність на користь автокефалії УПЦ, були Вселенським патріархом реабілітовані, а "осудження" – визнані недійсними.

І на завершення допису: текст Томосу публічно широко відомий із 6 січня 2019 року. А основні його положення були зрозумілі щеі з проекту мтатуту ПЦУ, запропонованого Синодом ВП для Об‘єднавчого собору. Тобто 15 грудня 2018-го точно було відомо і про миро, і про діаспору, і про право апеляції. Не було відомо дослівно, але що ці точки є принциповими для ВП і будуть відображені в Томосі – було відомо та зрозуміло. Тому, на мою думку, нинішня критика Томосу походить зовсім не від його об’єктивного змісту, адже у противному випадку вона би з‘явилася щонайменше на п'ять місяців раніше.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram