Судячи з демаршу почесного патріарха нашої церкви, який зібрався повернути собі Київський патріархат, у 90 років життя тільки починається, пише у своєму блозі на "Новому часі" журналіст Олег Шама.

Хоч як би не напрошувалася іронія з приводу нинішніх хитань в УПЦ, серйозні пояснення їм зроблені вже давним-давно. У 1946 році, коли донбаському хлопцеві Михайлові Денисенку виповнилося 17 років і він мав вступати до Одеської семінарії, на іншому кінці світу вийшла книга "Хризантема і меч". Її авторка, американська антропологиня Рут Бенедикт поставила собі за мету зрозуміти, з ким же б’ються США у Другій світовій війні. А точніше спробувати пояснити, що таке Японія, і чим живуть люди цієї культури. Явно старшої за американську.

Бенедикт була більшою мірою кабінетною науковицею, і Японію вона досліджувала на відстані – за спогадами, подорожніми нотатками, художньою літературою. Хоча б тому, що вона взялася вивчати цю країну, коли війні не було видно й кінця, а бомби для Хіросіми й Нагасакі тільки зароджувалися в головах фізиків.

Проте Бенедикт вдалося представити новий на той час погляд на співвідношення Захід-Схід. У її інтерпретації перший – культура провини, другий – культура сорому. Провина й сором – певні поведінкові двигуни, через які люди усвідомлюють себе й утворюють спільноти умовного Заходу й умовного Сходу.

У нашому випадку важливе розуміння сорому. Його відчувають ув разі порушення встановлених правил певної групи. Це може бути сім'я, співробітники по роботі, однопартійці, церковний прихід. Тієї групи, якою дорожать насамперед. Тієї, до якої прагнуть потрапити, а потрапивши, бояться випасти. Саме бояться. Саме страх відчути сором, а через нього і втратити своє місце в групі, виробляє інтуїцію до правил.

Отже, почесний патріарх. При чому, він – лише новинний привід, і на це місце легко стає, наприклад, будь-хто з ветеранів так званої політики.

Читайте також: Критикуючи положення Томосу, Філарет повторює російські темники – Горєвой

Правила, які формували зазначеного ньюзмейкера, – це геть не православні канони. Ми ж розуміємо, що вони – лише різновид театру. Вдаючись до понять Сковороди, звичайне рукомаханння, біля якого богомислення й поруч не стояло.

Правила, яких інтуїтивно дотримувався будь кар'єрний священник у СРСР, затверджувалися в КДБ. І його святість Філарет не заперечував своєї співпраці з політичною поліцією Союзу. Інакше й бути не могло. Інакше він не опинився б за п’ять хвилин до престолу Російської православної церкви, поступившись ним однак 1990-го Алексієві.

От тоді, мабуть, близькі до його святості люди могли спостерігати сором вселенського масштабу. Такий, що компенсувати його міг або реванш, або харакірі. І таким реваншом для Філарета став 1992 рік, коли він очолив Київський патріархат.

Зовсім недавно обізнаніші люди нагадали, що відтоді Константинополь уже двічі надавав Україні можливість автокефалії. Перший раз у 2000 році, другий – у 2008-му. Обидва рази – за умови, що Філарет як колишній агент КДБ передасть свої повноваження комусь менш одіозному. Детальніше про це – в недавній статті Олеся Кульчинського на "Текстах". Але Філарет намертво вхопився за свій престол, і ці спроби провалилися.

Адже представники культури сорому просто не здатні існувати без своїх посад, роботи, положення. Їхнє я зцементоване з тим, що їм самим здається кар'єрою.

От можна собі уявити, щоб хтось подібний до Юлії Тимошенко пішов із політики? Можна взагалі уявити, щоб вона взялася викладати в університеті або відкрила б піар-агенцію?

Читайте також: Кадрова політика Зеленського: так будують не команди, а "сім'ї"

Або Віктор Медведчук. Ким він стане, помри завтра Путін? Він же навіть адвокатом навряд чи зможе працювати. Причому йому аж ніяк не соромно за участь у судилищі над Стусом – він ішов за тодішніми правилами. Це той сором, який очі не виїсть. А якщо раптом у Кремлі усвідомлюють справжню глибину його консультацій із питань України та зрозуміють, що він просто каламутить воду, – такий сором легко не пережити.

Або Юрій Бойко. От навіщо їм усім знову лізти в парламент? Адже вони вже кілька разів були і при владі, і в опозиції. Вони заскиртували вже грошей на кілька поколінь своїх нащадків. І радше за все самі розуміють, що їхній так званий політичний досвід – марнослів'я та рукомахання. А могли б зайнятися чимось професійнішим і кориснішим. Та хоча б і бізнесом. Адже вони вважають себе ефективними менеджерами.

Те ж саме з Філаретом. От які важливі питання церкви могли вирішуватися за його спиною, аби скликати собор і відновлювати Київський патріархат? Фінансові? Мабуть, це саме те, через що має не спати 90-річний владика в одній зі своїх вельми неаскетичних нерухомостей. Або згадка Кирила Гундяєва в переліку глав православних церков у ритуальному посланні Єпіфанія, чому опирався Філарет? Цікаво, скільки людей взагалі дізналося би про це, якби його святість не здійняв бурю в склянці?

Ні. По-доброму ці люди живими не підуть ніколи. І навряд чи згадані персонажі побоюються за своє майно. Вони бояться за своє життя. Але в тому сенсі, що жити вони не зможуть без того, щоб не "рішать вопроси". Щоб час від часу їм не дзвонили з Банкової або, чого вже там, із Кремля. Щоби хтось такий же небідний і нібито впливовий не прагнув мати з ними справу.

Рут Бенедикт згадала в своїй книзі про одну особливість культури сорому. Коли японський випускник боїться іспитів, йому кажуть: "Стався до них так, ніби ти вже мертвий, і легко складеш їх". Іншими словами, для досягнення мети треба вбити свого внутрішнього я-спостерігача. Того, що спонукає до постійного самоаналізу. По суті того, що в західній традиції розуміють як совість.

Ви можете собі уявити совість у Медведчука або Філарета? У кращому разі це кумедно. А насправді це звичайні живі трупи. І будуть вони колобродити, доки не приголубить їх похоронне багаття. Й урок від Рут Бенедикт їм ні до чого. Вибачте, не урок – діагноз.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram