Буквально по пунктах.

У своєму інтерв'ю владика Філарет розкритикував Томос про автокефалію української церкви. Його претензії зводяться до трьох пунктів:

1. юрисдикція ПЦУ лише на території України та перехід закордонних парафій під керівництво Константинополя;

2. отримання мира від Вселенського патріархату, а не самостійне його варіння;

3. вирішення начебто всіх конфліктів Константинополем.

Це все нагадує ті темники, які розповсюджувала РПЦ та її прихильники в Україні. Вони критикували саме ці пункти, намагаючись довести, що, мовляв, "автокефалія не така". Експертне середовище неодноразово спростовувало подібні заяви, однак повторю основні аргументи ще раз.

Читайте також: Денисенко вбиває владику Філарета – журналіст

1. Автокефалія надається певній географічній території. Так було в усі часи, саме такий принцип фігурує в канонічному праві Православної Церкви. Більше того, навіть територія Московського патріархату чітко окреслювалась, і до неї, до речі, не входила не тільки Україна, Білорусь чи Молдова, але й Смоленськ, Курськ чи Брянськ.

Більше того, в нас все-таки лишається лазівка для утримання наших закордонних парафій шляхом надання їм або ставропігійного статусу або статусу подвір'я. Тобто визнання їх нашими церковно-дипломатичними установами чи представництвами. Це можна зробити, проводячи дипломатичну роботу на церковному рівні. І саме гучні заяви Філарета можуть негативно вплинути на цей процес.

Та все одно обмеженість юрисдикції тільки територією країни не применшує автокефального статусу. Наприклад, Елладська, Кіпрська та Чехословацька церкви не мають закордонних парафій, а греки, кіпріоти, чехи чи словаки діаспори підпорядковуються саме Вселенському патріархатові. Це, до речі, передбачено канонами ‒ 8 правилом I Вселенського Собору та 28 правилом IV Собору.

2. Так само, як діаспора, так і питання мира не є ознакою автокефалії. Миро може варити як предстоятель автокефальної церкви, так і очільник якоїсь митрополії. Наприклад, до анексії Київської митрополії Московським патріархатом, коли та перебувала у складі Константинополя, вона самостійно, через віддаленість, варила миро. Однак це не є ознакою підкорення чи залежності. Наприклад, давній повністю незалежний автокефальний Ієрусалимський патріархат так само отримує миро від Константинополя. Загалом наразі, крім Української, ще дев'ятеро церков отримують миро від Константинополя, серед яких три патріархати.

Читайте також: "Особисто я перед Собором ніяких обіцянок не давав" – Епіфаній прокоментував звинувачення Філарета

Більше того, коли Вселенський патріархат видав Томос про автокефалію Румунській церкві 1878 року., прописав там норму про отримання мира саме від Константинополя. Однак румуни порушили цю норму, й Томос було відкликано.

3. Філарет стверджує, що всі конфлікті ситуації щодо ПЦУ вирішує Константинополь. Однак це не так. Конфлікті ситуації вирішує Архієрейський Собор, це передбачено Статутом (Розділ IV). Константинополь є вищою апеляційною інстанцією. Тобто до нього можна звернутися з оскарженням рішення. Більше того, це прямо передбачено канонами ‒ 9 і 17 правила IV Вселенського Собору. Однак це не означає, що Константинополь вирішуватиме всі конфлікти в нашій церкві без нас. До речі, ці правила поширюються на всі автокефальні церкви. Подібні норми є не тільки в українському, але й у польському, албанському та чехословацькому томосах.

Врешті-решт Україна має повноцінну автокефалію, що підтверджується тим, що ми самостійно обираємо свого Предстоятеля без затвердження чи благословення інших церков ‒ лише повідомляємо про обрання. Рішення наших соборів і синодів не затверджують інші церкви. Наша церква є в Диптиху. Усе решта формальності, чи то це миро, чи то – патріарший статус.

Почесний патріарх Православної Церкви України Філарет де-факто повторює російські темники із критикою нашої автокефалії. І заради чого? Щоби самому очолити церкву? Виходить, що для героя України важливіше не місце Української Церкви у світі, а винятково власне місце в Українській Церкві, незалежно від того, чи буде вона визнаною іншими, чи ні. Роки перебування в канонічній ізоляції, схоже, позначилися, й визнання та співпричастя з іншими церквами у пріоритетах відійшли на другий план, поступившись амбіціям та жазі до влади.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram