Я здобуваю зараз новий досвід. Вже кілька днів користуюсь київським метро. Останній раз я це робила на початку 90-х. Ну і минулої зими колега потягла в підземку, бо треба було швидко доїхати на зустріч, а вулиці почало замітати.

Коротше, в метро мені сподобалось. Але з однієї причини – це швидко. І зараз в метро мало людей. Принаймі, на тій гілці, якою я користуюсь. Колеги, правда, мене заспокоїли, пояснивши, що так буде недовго. Просто літо, немає школярів і люди почали йти у відпустки.

Але справа не про зручності в метро. Я трохи про інше.

До метро мені йти, якщо підтюпцем, 20 хвилин. Якщо по-нормальному, то це півгодини. Якщо зранку у Києві вже +31, то це пекло. Тому що шлях мій пролягає по широкому бетонному тротуару, де немає жодного дерева. Старі спиляли, нові не висадили. Півгодини або 20 хвилин я майже біжу, щоб покинути це пекло і сховатися в прохолоді метрополітену. І поруч зі мною купи людей роблять те ж саме.

Читайте також: Чому українські міста досі так суттєво відрізняються від європейських?

Метро. Тут добре точки зору прохолоди. Але от що цікаво. Метро було відкрито в 1960 році і лише зараз в голови прийшла думка, що там, де є багато людей, може виникнути потреба ходити в туалет. Ми хвалилися найглибшою станцією в світі, тим, що у нас є станція – світова рекордсменка перегону з найбільшими перепадами глибин, що кілька станцій мають статут архітектурних пам’яток і так далі.

Але у нас і досі немає елементарного – туалетів. З 1 вересня 2019 року набудуть чинності нові державні будівельні норми, які зобов’язують проектувати туалети для пасажирів у вестибюлях станцій метрополітену. Нові норми зобов’язують облаштовувати громадські туалети під час реконструкції старих станцій та будівництва нових. Перші туалети мають з’явитися на станціях майбутньої гілки метро на Виноградар.

В багатьох країнах світу, і я це бачила сама, туалети є при вході в метро. При вході в метро є туалети і на деяких станціях Харкова.

А для працівників метрополітену є туалети? Чи як вони справляються з природніми бажаннями?

Я вже мовчу про питну воду. У світі практикуються фонтанчики з питною водою які розташовані в людних місцях – метро, торгові центри, дитячі майданчики і так далі. Більше того, якщо в кафе чи ресторані ви попросите питну воду, вам її обов’язково дадуть. З льодом чи без. Безкоштовно. Уявили прохання про питну воду у наших закладах? "Вам Бонакву чи Пер'є?" – почуєте у відповідь запитання. Ну звісно, не воду ж з крану пропонувати!

Читайте також: "Чем хуже дорога, тем лучше усадьба местного головы. Здесь прямая параллель с тем, что творится по стране", – Кенигштейн

Переважна більшість державних та адміністративних закладів, які надають послуги населенню, не можуть забезпечити відвідувачам доступ до туалетів. Про "ключ від туалету у начальника/начальниці, який той/та не дає кому попало", вже ми всі знаємо і навіть багато хто відчув це на власному досвіді. Ну, в закладах стільців не вистачає, або ж вони зовсім відсутні, а тут туалети.

Добре, що європейці допомагають ЦНАПи будувати. З туалетами.

Про дефібрилятори навіть не будемо. Чекаємо наступного року, тоді в київському метрополітені мають з’явитися аптечки та автоматичні дефібрилятори на 19 станціях.

Дві базові і щоденні потреби людини – питна вода, туалет, – оце і є мірило того, наскільки людина важлива в системі координат держави.

А на фото – громадські туалети. Перший – в Норвегії. Другий – в Індії.

 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram