Наступні місяці, наступні роки та навіть наступні десятиліття всі доленосні рішення в українській політиці обертатимуться довкола одного питання: де межа між домовленостями з Москвою та капітуляцією перед нею? Упевнений, що новий президент сам не має такої відповіді. Навіть для себе. Звідси й невиразні, сказати б, жалюгідні заяви як самого Зеленського, так і його оточення. пише для "Тижня" Павло Подобєд

Серед деяких українських політиків побутує думка, що домовлятися потрібно, питання лише на яких умовах. Такий підхід – перемога Москви ще до завершення перемовин. Росіянам важливо утвердити свою панівну позицію: вони захоплюють території, беруть полонених, а потім визначають формат перемовин і навіть диктують умови щодо їхнього проведення, мовляв, "чекаємо від України конкретних кроків із нормалізації відносин, а далі побачимо". За цієї концепції лінія компромісу проходить далеко в тилу українських національних інтересів. Тут запевне кожен компроміс обернеться на поразку.

Читайте також: Воювати або здаватися: Зеленському час збагнути, що іншого виходу немає

"Компроміс", досягнутий у запропонованій росіянами моделі, стане потужним ударом по самій ідеї незалежності України. Щоб цього не сталося, ми повинні чітко тримати ось яку позицію:

• Росія – держава-агресорка. Допоки росіянами окупований бодай квадратний метр нашої землі, війна триває і нормалізація відносин між Україною та Росією неможлива.

• Росія є стороною конфлікту, її посіпаки на Донбасі – лише інструмент конфлікту, а не його суб’єкт. Перемовини з "урядами", "обкомами" чи іншими колгоспами в Криму та на Донбасі неможливі, адже інструменти Москви не мають представницьких повноважень на території нашої держави.

• Україна може домовлятися з Росією про виведення окупаційного контингенту із Криму й Донбасу та здобуття контролю над усім українсько-російським кордоном. Допоки питання звільнення окупованих територій і повернення військовополонених і політв’язнів не вирішене, не існує іншого предмета для перемовин.

Читайте також: Навіщо Україні підтримувати національні рухи в РФ

Росія є ворогом. Чи означає це, що кожен громадянин Російської Федерації є нашим ворогом? Я не прихильник принципу колективної відповідальності. Водночас кожен громадянин РФ, який бажає відмежуватися від агресивних дій своєї держави, повинен публічно засвідчити свою позицію.

Кажете, що такий підхід максималістський і неможливий? Росія ніколи не піде на такий сценарій? Тоді Україні потрібно шукати ті сили на території теперішньої РФ, із якими вона розмовлятиме у визначеній парадигмі. Тих, хто поділяє цей підхід. Наприклад, із представницькими органами народів РФ, із національними рухами та їхніми активістами. Ці сили потрібно підтримувати й підносити до суб’єктного статусу.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram