Балюк: Вибори до ВР – єдиний шанс зупинити проросійський реванш
Концентрація гидотних новин стає такою сильною, такою токсичною, що хочеться просто кудись заховатися і, як у дитинстві, накритися ковдрою і сказати: "Я у домику". Бо навколо якийсь армагеддон!
Напередодні президентських виборів я писала кілька відчайдушних статей, де передбачала трагічні наслідки перемоги Зеленського для України. Попереджала, благала… Треба було бути зовсім сліпим чи засліпленим, чи зазомбованим, аби не розуміти, які шалені ризики для країни, що воює, несе обрання на найвищу державну посаду цього бездарного шоумена. Так-так, саме бездарного, бо єдине, що у нього добре виходило, – це одноманітно кривлятися і корчити гримаси. Чим він, зрештою, і продовжує займатися вже на посаді президента країни.
Я розуміла, що від людини, яка не має зеленого поняття у державному управлінні, і яка водночас тісно пов’язана з одіозним олігархом-хижаком Коломойським, нічого доброго чекати не варто. Реванш був неминучий. Як Зеленський не маскувався під час виборчої кампанії, уникаючи прямих відповідей на принципові питання, сигнали, що надходили від його оточення, не давали шансів сподіватися на краще. Зрештою, реваншисти, на відміну від Зеленського, не маскувалися, вони, сидячи на валізках, нетерпляче чекали на його перемогу. Та й Зеленський аж ніяк не тягнув на проукраїнського політика. Але я недооцінила масштаби трагедії! А особливо спринтерську швидкість, з якою відбуваються реванш і зрада! Тепер уже справжня зрада, а не висмоктана з пальця, яку так вміло розганяли серед наївних і довірливих українців напередодні президентських виборів російські агенти впливу.
Читайте також: Кремль хоче підчепити Україну на гачок, із якого досі не можуть зірватися Грузія та Молдова
У перші дні президентства Зеленського я не могла до кінця зрозуміти: до влади прийшли несвідомі пройдисвіти чи цілком свідомі вороги? Або ж маємо такий собі гібридний варіант, коли некомпетентністю, недолугістю новообраного глави держави користається ворог? Останні події та дії представників новообраної влади – від істерик Зеленського до відверто проросійських заяв його найближчого оточення – остаточно розвіюють щонайменші сумніви. Як писав Станіслав Єжи Лєц: негарно підозрювати, коли абсолютно впевнений.
Перший справжній шок викликала ідея керівника тоді ще адміністрації, а тепер вже офісу президента, Андрія Богдана про референдум щодо мирних переговорів з Росією. Зрозуміло, "миритися" Росія готова лише на її умовах. Ще з часів агресії щодо Грузії це називається "примушуванням до миру". Та якщо речі називати своїми іменами, то це – капітуляція. Це був перший пробний камінчик нової влади щодо здачі інтересів України, підготовка ґрунту для капітуляції. З таким самим "успіхом" українці могли б обрати президентом Медведчука. Точніше, з такими самими наслідками. Подальший розвиток подій лише підтверджує цю тезу.
Прес-секретар Зеленського Юлія Мендель ні сіло ні впало заявила, що українські військові "піддаються на провокації і стріляють по житлових будинках, школах і дитячих садках". Ця заява один в один повторила мантри кремлівської пропаганди. Російські ЗМІ вмить відреагували на цей "точний пас". "Прес-секретар Зеленського визнала, що Збройні сили України вбивають жителів Донбасу", – новина з таким кричущим заголовком з’явилася на всіх російських сайтах. А ось реакції шефа пані Мендель не було. Жодної! Президент-державник мав би її негайно звільнити та спростувати антидержавне висловлювання свого речника. Натомість з’явились його заяви, які, по суті, виправдовували окупанта.
Як тільки він дав вказівку "перестати стріляти", одразу ж отримав "отвєтку": коли у Мінську озвучувались його миролюбні ініціативи, ворог посилив обстріли, в результаті яких загинули наші бійці. Зеленський тоді прокоментував, що Росія, мовляв, втратила контроль над бойовиками. Кілька днів тому, в результаті обстрілу санітарного автомобіля, Україна знову зазнала людських втрат. І знову в реакції Зеленського жодного згадування про агресора, натомість заклик до міжнародних партнерів, аби вони відреагували. Вони "відреагували" за кілька днів до того, повернувши Росію в ПАРЄ без виконання будь-яких умов. Після того рішення Зеленський лише безпорадно розводив руками та кивав на "папєрєдніков", мовляв, це рішення було прийнято ще за президентства Порошенка, просто його не афішували.
Сказав, що знав про це рішення ще під час зустрічі з Макроном і Меркель, але чомусь тоді не повідомив про це українське суспільство. Згодом стало зрозуміло, чому. Бо йому начебто пообіцяли, що натомість, як бартер, Росія звільнить українських моряків. Зеленському під парламентські вибори дуже хотілося продемонструвати українцям приклад успіху – тріумфально повернути наших моряків.
Читайте також: Знайдіть 10 відмінностей від позиції РФ: як оточення Зеленського бачить причини війни та сценарій її завершення
Справді, Росія готова була звільнити заручників, але не згідно з рішенням Міжнародного суду ООН, а на своїх цинічних умовах: як кримінальних злочинців для відбування покарання в Україні. Спецпредставник США Курт Волкер назвав цю пропозицію Росії для України пасткою. По суті, моряків мали би звільнити ціною зради. Україна мала би визнати їх винними, відтак Росія руками української влади себе відмила б, переклавши відповідальність за злочин на жертву злочину. Цю спецоперацію Кремля зірвав міністр закордонних справ Павло Клімкін, врятувавши Україну від ганьби. Він, очевидно, свідомо не узгодив з президентом ноту Росії на її непристойну пропозицію, оскільки розумів, що Зеленський може не погодитись на адекватну відповідь Росії. За це міністр отримав публічне шмагання від президента (так би Мендель шмагав за її скандальні заяви).
Тим часом як снігова лавина нагромаджувались новини про щораз скандальніші кадрові призначення Зеленського. Після першої хвилі, коли посади отримали його друзі і партнери, так чи інакше пов’язані з "95 Кварталом", у хід пішли одіозні кадри часів Януковича. Причому найбільше таких, м’яко кажучи, сумнівних осіб чомусь призначають саме в СБУ… Паралельно йде повзучий ідеологічний відкат: атака на мову, посилення інформаційної окупації (до телеканалів News one та 112-го Медведчук докупив ZIK та "Інтер"). Водночас через продажні суди реваншисти намагаються знівелювати декомунізацію, повертаючи радянські назви вулиць і проспектів. Cкасування через Окружний суд Києва рішення про перейменування саме Московського проспекту на проспект Бандери – як лакмусовий папірець реваншу, як виклик, як провокація. І увесь цей жах відбувається на тлі виборчої кампанії, де на поверхню спливають настільки одіозні та гидотні персонажі, що виникає стійке відчуття дежавю.
Ну і вишенька на торті (думаю, не остання) – ідея того ж Богдана повернути російську мову як регіональну, тобто, по суті, реанімувати скандальний закон Ківалова-Колесніченка. Знову як механізм пропонує референдум. Це вже не черговий пробний камінчик, а ціла каменюка, яку він закидає суспільству.
Чомусь мені весь час привиджується за спиною Богдана тінь Медведчука? Може, тому, що керівник офісу президента Зеленського весь час намагається проштовхнути кремлівський сценарій? Бо якщо зібрати докупи усі висловлювання представників цієї влади, то складається враження, що вони тією чи іншою мірою, але системно і методично, працюють на Росію.
В українців залишається єдиний шанс цей проросійський реванш зупинити чи принаймні пригальмувати – це вибори до Верховної Ради 21 липня. Пожартували, поекспериментували, і досить! Які ще потрібні докази виборцям Зеленського, що їхній кандидат якщо сам не агент Кремля, то принаймні маріонетка в руках проросійських реваншистів. Адже президент не дає жодного сигналу суспільству, що реванш неприйнятний.
Зверніть увагу, що наразі Зеленський не має більшості у парламенті. Можна собі уявити, що буде, коли він її отримає. Якщо виборці не виконають "роботу над помилками", незабаром під черговим "благим наміром" миру чи уникнення жертв отримаємо повну капітуляцію і, як наслідок, — демонтаж держави. Якщо хтось думає, що черговий Майдан переламає ситуацію, то розчарую цих наївних романтиків. Росія тільки на це і чекає. Цього разу вже буде готова у всеозброєнні до такого розвитку подій.
Читайте також: Небоженко: Сегодня "95 квартал" проигрывает Рошену. ВИДЕО
Ба більше! Мені здається, що руками реваншистів Кремль усіляко провокує внутрішнє збурення. Рішення судів про повернення радянських назв вулицям — ланка саме цього сценарію. Путіну треба наочно довести світу, що Україна не є самодостатньою, стабільною державою, що її розривають внутрішні протиріччя — тому йому так важливо весь час підживлювати ідеологічні конфлікти, у тому числі і мовний. Чергову революцію Росія подасть світові на блюдечку як доказ громадянської війни. Мовляв, бачите, ми ж вам п’ять років доводили, що "нас там нет", а на сході України звичайний громадянський конфлікт, спровокований мовною політикою майданівської влади. Мовляв, дайте Донбасу автономію, в тому числі мовну, і все буде о’кей. Останні мовні ініціативи Богдана цю кремлівську політику і транслюють. Допустити такого розвитку подій ми не маємо права. Зламати сценарій Путіна ще можна цивілізованим шляхом — через парламентські вибори!
Якщо реваншисти отримають більшість чи, не дай Боже, конституційну більшість, ці вибори можуть стати останніми…
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram
Наталія БАЛЮК, головний редактор "Високого замку"
Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter
Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки