Я завжди вважала, що біг – то не моє. Схильна до запаморочень, задишки, підвищеного серцебиття і всякого іншого, що в моєму підлітковому віці називали загадковим терміном "ВСД" (вегетосудинна дистонія), я була переконана, що краще за йогу й цігун нічого не вигадали і вірила у популярну фразу "бігом від інфаркту до інсульту".

Власне, про це свідчив і мій досвід. Бо кілька разів намагалася почати бігати для підтримки тонусу, але вже після першого (у кращому разі після другого) кола по стадіону починала буквально задихатися – повітря не вистачає, я червонію, у голові гупає…

Та ну його, "рожденный ползать летать не может".

Але в мене є чоловік. Він дитячий тренер із бойових мистецтв, і для нього біг і купання в озері у будь-яку пору року – це універсальний рецепт хорошого самопочуття й настрою і нескінченне джерело натхнення.

9 років тому він був онкохворим і через критично низький гемоглобін ледве міг піднятися сходами на другий поверх.

Після лікування, на радощах, що тіло дозволяє долати такі відстані, він став бігати по 10-20 кілометрів і навіть колись пробіг марафон (42 км).

На всі мої скарги про брак сил, поганий настрій і взагалі "життя не склалося" чоловік незмінно відповідав: "Почни бігати й купатися".

Читайте також: 5 причин, чому кожному чоловікові варто почати плавати

Ох, як мене це дратувало!

Ні, він, звичайно, починав більше робити по дому, більше займатися дітьми, але все одно повторював своє: "Почни бігати". Але ні я, ні діти особливого інтересу до бігу не виявляли.

А цього літа мене як перемкнуло. "Навчи мене бігати", – попросила я.

Тут треба сказати, що останні півроку в зв'язку з переїздом і ремонтом у нас видалися досить напружені, і навіть місця для йога-килимка, яке не було б завалено будматеріалами або заставлено ліжками, у квартирі не було. Часу і грошей ходити на якісь заняття – теж.

Я почувалася як вичавлений лимон і хотіла тільки спати.

Все більше відчувала, що для підтримання себе "на плаву" потрібно фізично рухатися. І згадала слова чоловіка, що бігати можна навчити кого завгодно, треба просто правильно тренуватися.

А тут ще й побачила пост чудової дієтолога Оксани Скиталінської, яка згадувала, що почала бігати лише після 40, і їй на початку теж було дуже важко. Я здивувалася, бо давно захоплювалася її пробіжками, але вважала, що то якісь вроджені здібності, недоступні простим смертним.

Майже 2 тижні тому ми з чоловіком встали рано вранці й побігли разом.

Я обіцяла слухняно дотримуватися його інструкцій.

Нам пощастило жити біля парку, в якому, до того ж, є озера.

"Навіть якщо ти пробіжиш зовсім трошки, бігти по парку краще, ніж по стадіону. По-перше, там ґрунтова дорога й чистіше повітря. По-друге, це просто красиво. Коли помічаєш красу навколо, бігти цікавіше", – сказав мій тренер.

Через пару сотень метрів я почала задихатися. "Ну то зроби перерву, переходь на ходьбу. Не треба бігти через силу", – казав він. Дихання відновилося, потім пробігли ще трошки, потім знову перерва, і ще трошки.

Подумала, що якби не він поруч, я б давно вже пішла додому.

Наступного дня здавалося, що бігти ще важче. "Не страшно, день на день не схожий. Я теж іноді можу пробігти 20 км, а іноді й 5 важко. Але краще пробігти менше, ніж не пробігти взагалі", –  втішав чоловік.

Я почала слідкувати за диханням – старатися, щоб видих був якомога довшим за вдих, але так, щоб повітря вистачало. Чоловік сказав, що так тренується витривалість.

На третій день 5-річний син прокинувся раніше, ніж зазвичай. "Мамо, а давай тато буде тренувати тебе, а ти – мене!" – заявив він і почав взувати свої босоніжки.

"Ну все, кінець нашим пробіжкам", – подумала я, але виявилося, що таке "дитяче" бігання з передишками мені якраз підійшло, бо наші з сином можливості були приблизно на одному рівні.

Потім ми почали зранку не тільки бігати, а й купатися в озері. Чоловік сказав, що це обов'язкова частина програми. А я подумала: "Добре, що зараз літо, а не зима".

А ще чоловік увів категоричне правило – після пробіжок підійматися до квартири сходами, а не ліфтом: "Є такі тренажери у вигляді сходинок, люди за це гроші платять, а у нас сходи безкоштовно".

На 5-й день до нас вирішила приєднатися 10-річна дочка.

Після пробіжки й купання сказала, що їй не сподобалося, бо було важко, але якщо ми будемо бігати, то вона теж, бо не хоче бути слабшою за нас. Попросила купити їй кросівки, бо в босоніжках незручно.

Купили заодно й сину.

Іноді діти бігали з нами, іноді спали вдома.

На 8-й день я встановила спеціальну програму на телефон, яка вимірює відстань і час пробіжок. Оскільки діти з нами бігти не захотіли, ми пішли удвох, і приводів для передишок стало менше.

Але найбільше моє здивування було в тому, що вони й не знадобилися. Я легко пробігла далі, ніж ми бігали зазвичай, і коли подивилася свою програму на смартфоні, очам не повірила – 2,5 км.

Лише за тиждень таких "дитячих" тренувань, практично з нуля, я пробігла без зупинок 2,5 км! Для досвідчених бігунів це смішна відстань, але для мене – ого-го. Бо ніколи до цього більше кілометра я не пробігала.

Наступного дня дочка вирішила, що бігати треба на світанку й розбудила усіх страшенно гучним будильником о 5 ранку. Я ідею не дуже оцінила, але загалом пробіжка вдалася, незважаючи на дощ.

Іще через день ми з сином пленталися позаду, а чоловік із дочкою побігли вперед.

Дійшовши до повороту, де ми традиційно зупинялися, ми з сином їх не виявили й дочекалися тільки хвилин через 15.

Виявилося, що дочка заслухалася музики у плеєрі й не помітила, як побила мій рекорд у 2,5 км. Без зупинок.

Тоді я зрозуміла, що з дітьми бігати можна. Те, що бігати взагалі можна, я зрозуміла лише на кілька днів раніше.

Тепер нам лишається "підтягнути" сина, а поки чергувати пробіжки "для себе" і пробіжки з дітьми.

Переживала, що ми гальмуємо чоловіка, але він каже, що йому радісно з нами, а для себе він може побігати окремо. Іноді він поглядає на 10-кілограмові жилети, які вдягаються під час бігу, щоб збільшити навантаження.

Що змінилося в моєму самопочутті й світосприйнятті за цей невеличкий час?

По-перше, покращився настрій і загалом я стала почуватися більш бадьоро. Якщо спочатку після бігу хотілося поспати й була втома, то зараз скоріше навпаки. І навіть в процесі бігу навчилася розслаблятися й отримувати від нього задоволення.

Я почала нарешті розуміти чоловіка, який завжди бігає й купається перед важливими подіями або перед завантаженими робочими днями. "Інакше сил не вистачає й учні не слухаються", – каже він.

По-друге, дихання вже зовсім не так збивається. Раніше я практично не відчувала від пробіжок фізичної втоми, але оця задишка – це було щось страшне.

Читайте також: Тренер сказав: "Приходь іще". Через рік я виграла чемпіонат з боксу – призерка чемпіонату світу Ганна Охота

Зараз навіть під кінець маршруту спокійно утримую ритм, коли видих удвічі довший за вдих. Якщо збиваюся, роблю кілька повних вдихів і видихів прямо на ходу, і знову повертаюся до свого ритму.

Навряд чи я колись пробіжу марафон або навіть півмарафон. Взагалі рекорди мене мало цікавлять – бігаю лише для задоволення і кращого самопочуття. А ще мені подобається відчувати, що я можу робити те, що раніше здавалося неможливим.

Для бігу не потрібно ніяких особливих умов – тільки трохи часу й місце. Бігати – це безкоштовно. На таких дистанціях, як у мене, не важливе ані спеціальне взуття, ані одяг.

Бігати сім'єю – це ще й такий собі тімбілдінг, справа, яка об'єднує. І мені радісно бачити, як дочка бігає з плеєром, а не сидить у планшеті.

Звичайно, не всі живуть біля парку або можуть туди швидко доїхати. Не у всіх навіть є поряд стадіони.

Але скільки людей мають таку можливість і не використовують її! Я от живу біля парку вже більше 10 років.

Ця історія зовсім не про те, що всім треба бігати. Комусь справді не можна, комусь це просто не потрібно. Але впевнена, що ще більше людей можуть бігати і отримувати від цього задоволення, і не знають про це.

Так само, як я ще два тижні тому.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram