Актриса Київського драматичного театру "Браво" Любов Титаренко жалілась днями Руслану Коцабі на вимоги щодо дотримання мовного законодавства: "Сложно это сделать. ...Это сложно в том плане, как смотреть людям. Они приходят в театр, чтобы именно понять и увидеть смысл. Если им нужно будет читать и наверх смотреть на сцену – это нереально делать одновременно. Поэтому то, что они сделали – это большая ерунда. Этот закон принимался быстро, поспешно, нагло, переголосованием по 10-20 раз. Как и все тёмные дела. Это чтобы рассорить людей, и они своего достигли. Люди рассорились, у меня было много друзей, с которыми теперь трудно находить общий язык. Эта власть натворила столько бед, сколько у нас не было столетиями. Именно в разногласии, языковой и семейной войне, религиозной войне и культуре. Эта власть расколола нас. Простите нас ["ЛДНР"], что Украина вам сегодня не мать. Простите, что дети Украины в вас сегодня стреляют, и вы им отвечаете. Люблю Россию. Говорят – мы вернём Крым. Не вернём, потому что люди не хотят возвращаться. И если мы им отрезаем воду и электричество, Россия им это всё делает. И если людям так хорошо – зачем насиловать?".

Весь театральний світ спокійно перекладає мовою країни з будь-якої: японської, англійської, іспанської, російської, української, італійської, німецької... Є конкуренція між кращими і гіршими перекладами, сучаснішими і класичними. Це окрема індустрія, якщо так можна сказати. 

Бо кожен національний театр орієнтується на місцеву публіку, котра має якомога повніше розуміти, про що йдеться. І ніхто чогось не переймається що "переклад - це вже не те" – ні в Монголії щодо Шекспіра, ні в Америці щодо Гьоте.

Читайте також: В Одесі з'явилася повага до української мови, її починають вчити разом з дітьми – одеситка

Всі вважають свої мови достатньо повноцінними для театральних постановок. І тільки в Україні щодо російської раптом падає клямка: тут все, тут не можна, тільки оригінал російською, бо пропаде вся цінність і враження не те. Тобто, українське театральне середовище щиро впевнено в неповноцінності української мови порівняно з російською. 

Погодьтесь, це якось неправильно. 

Крім того, в нас вже ростуть цілі покоління, котрі не вивчали російської, не володіють вповні літературною російською - хіба розмовною. І того ж Пушкіна, Достоєвського, Чехова просто не зрозуміють: мінімум 10% слів з російської простонародної і російської архаїчної лишаться поза розумінням. Це, може, дивно усвідомлювати випускникам радянських шкіл, котрих навчали ще й розрізняти рязанську й сибірську говірки, а не просто розуміти російську, але для сучасної молоді отак воно і є. Російська – одна з іноземних, рівень володіння котрою достатній для розмови, для листування і технічної документації, але з художніми класичними текстами вже виникають проблеми. 

Читайте також: Ті, хто говорить "а какая разница", насправді хочуть жити в російськомовному середовищі 

Тому дайте роботу перекладачам і новому поколінню україномовних артистів – замість чіплятись за пропагандистську установку "російська – мова міжнародного спілкування і її зобов'язані довершено розуміти всі".

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram