MENU

Чому треба вчити українську, на прикладі мігранта-кенійця у Римі

1881 1

Рим

Якщо ви ходите центром Риму, вам ніяк не позбутися темношкірих мігрантів з Африки. Вони усюди. Як і в усі попередні приїзди до Риму, вони підходять до нас і ми спілкуємося з ними. Що їм потрібно? Просто кілька євро. Для цього вони намагаються продати вам всякий китайський мотлох: слоника, жирафика, іншу китайську штамповку для дітей. І ось ми починаємо розмову – як не поговорити?

– Брат (друг, сестра, племінник) веа ю фром? – запитує він мене.

– Фром Бангладеш! - як завжди жартома відповідаю я.

Це його влаштовує. Тому що йому потрібні гроші. "Ви пожартували – я посміявся, нема питань".

Він каже:
– О, це добре. Я з Кенії, але люблю Бангладеш. Там наші брати. Так, ми брати багато років, в нас однаковий колір шкіри і взагалі ми дуже схожі. Це добре, що ти з Бангладеш. Це моя улюблена країна. Ти мій брат. Я люблю Бангладеш, я люблю тебе, як брата.

Читайте також: Наше театральне середовище вважаєукраїнську мову неповноцінною?

Я відповідаю йому, що я люблю Кенію. Добре знаю його рідні місця, бував і в Найробі, і в Момбаса. Він каже, що Момбаса – це його рідне місто. Він там народився і провів золоті роки дитинства. І все таке інше. Чого тільки не зробиш заради продажу слоника за 1 €! І тут на сцену виходить сам слоник. Він демонструє мені китайського ніякового слоника, і каже:

– Друже, дивись, ось талісман мого роду. Це – слон, наш покровитель. Мій прапрадід вирізав його з цілого слонячого бивня, і я зберігав його як святиню. Але ти мені так сподобався, що я полюбив тебе, як брата. Тому я віддаю його тобі лише за 1 євро, нехай він береже і охороняє тебе, адже ти з братнього Бангладеш!

Я охоче даю йому 1 євро, тому що якби в театрі Шекспіра був такий кадр, він би точно написав ще кілька комедій. Тут до кенійця підходять якісь місцеві, і він жваво починає спілкуватися з ними... італійською! Переговоривши про щось з ними, і вже не звертаючи на нас уваги, кенієць витягує незрозуміло звідки чергового слоника і рухається з ним до парочки французів. І починає з ними світське невимушене спілкування, розмахуючи в повітрі нещасним талісманом свого роду. При цьому він спілкувався з ними французькою. Причому якісно, з жартами і т. п. Після французів він втомився. Він відійшов до якогось місцевого намету і став базікати із тими, хто там сидів, природно, італійською.

Ось є африканець. Він не в рідній країні. При цьому він говорить і мовою країни, і ще кількома, які приносять прибуток. Тепер взяти нас. Ми наче й не африканці. І начебто не в чужій країні. І неначе всі умови у нас є. Але все одно щось не виходить увесь час. Потрібно вже закрити питання вивчення рідної мови в рідній країні. Перестати говорити: "Як складно вивчати українську, навіщо змушувати людей! Нехай буде російська!" Кенієць в Італії не говорить: "Така складна італійська, тут часи і відмінки! Нехай буде кенійська, тому що мені нею просто говорити!" Якщо у вас є сумніви, що цей кенієць має італійське громадянство – він його має, інакше його б просто не було з його торгівлею в центрі Риму. Все просто: він в Італії і чудово говорить італійською. Чому? Тому що він в Італії. Він не говорить, що італійська дуже складна для вивчення і вона з іншої мовної сім'ї, групи, ніж його кенійська.

Читайте також: В Одесі з'явилася повага до української мови, її починають вчити разом з дітьми – одеситка

Але що заважає підставити в цій фразі слова "в Україні" та "Українською"?

Мораль така: Якщо ви в Італії – вчіть італійську, особливо, якщо ви кенієць. Якщо ви в Україні – вчіть українську. Особливо, якщо ви українець. Не кенієць, українець.

Українець. Про це варто поміркувати.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Дмитро ТОМЧУК


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини