Влітку 2014 року українські дипломати та посадовці робили все можливе для того, щоби ЄС перейшов від "занепокоєння" до дій та запровадив проти Росії реальні, болючі, а не лише політичні санкції.

Це було справді нелегко.

Звісно, для нас російська агресія була і лишається темою номер один, однак світ не є і не має бути україноцентричним. Аргументи України про збитий росіянами військовій Іл-76, про захоплений Слов’янськ, про обстріли сил АТО під Волновахою, Зеленопіллям тощо – не справляли на європейських лідерів того враження, якого ми очікували

Все змінилося в один день – 17 липня 2014 року, коли російський "Бук" збив у небі над Донбасом Boeing-777, що виконував рейс із Нідерландів до Малайзії. Загинули 298 людей, громадяни 18 держав, у тому числі 8 держав-членів ЄС.

Україна дуже швидко довела західним дипломатам, а також (що принципово важливо!) західним журналістам свою непричетність. Далі – постійно заявляла про готовність співпрацювати зі слідством для покарання винних тощо. 

Цього було достатньо, щоби Європа дала згоду розпочати санкційну війну з РФ на боці України. Новий рівень санкцій схвалили менше ніж за два тижні, з нечуваною для євробюрократії швидкістю – під тиском європейських політиків та виборців.

Початок вересня 2019 року, схоже, стане новим поворотним моментом у санкційній історії.

І не лише у ній.

Віддавши в Росію Володимира Цемаха – єдиного імовірного співучасника теракту, якого вдалося затримати, – Володимир Зеленський формує нову міжнародну реальність.

У цій реальності Україна готова до гнучкості у переговорах з росіянами, готова посувати червоні лінії, які досі вважали непорушними. В тому числі ті, які є критичними для західних союзників. 

Київ дав однозначний сигнал, що не вважає міжнародну коаліцію на захист України метою, якою не можна поступатися (як це було досі). І ми вже маємо підстави говорити, що цей сигнал на Заході почули.

Але офіційний Київ вважає, що цю "зраду" є чим урівноважити: завдяки зміні пріоритетів Зеленський досяг звільнення з російського полону наших громадян.

І це не лише військовополонені моряки. Імовірно, до України повернуться також і український журналіст Роман Сущенко, і Олег Сенцов, боротьба за звільнення якого тривала більше п’яти років і досі була безуспішною.

Це – безумовна перемога. Не лише для Зеленського, а для всіх, хто щиро вболівав за долю наших бранців.

Та варто замислитися, яку ціну за цю перемогу може заплатити Україна. І ця ціна справді велика.

Не лише санкції

Передбачити реакцію Заходу нескладно, достатньо проглянути нідерландські ЗМІ.

Ті вбачають у обміні зміну інтересів Києва, "зраду" з нашого боку. "Відносини з Росією, заклятим ворогом, що анексував Крим, для Києва, схоже, важливіші, ніж відносини з Амстердамом", – це короткий виклад головної статті дня на сайті De Telegraaf, найбільшої щоденної газети Нідерландів.

Це – лише перші повідомлення, що звучать зараз, коли йдеться лише про чутки щодо обміну. І можна лише уявити шквал негативу на адресу України за кілька днів, якщо та коли цей обмін стане реальністю.

Читайте також: Почему Цемах не может быть включен в обменный список

Можуть пролунати навіть припущення та звинувачення в тому, що Україна зриває притягнення Росії до відповідальності. І тепер байдуже, чи заговорив би Цемах на суді, чи дав би свідчення проти РФ, і чи має він взагалі знання, що є цінними для слідства - звинувачення в наш бік лунатимуть так, ніби він був готовий давати покази.

Адже і Україна також не знає відповідей на ці питання – та все одно дала згоду на обмін. 

Чи хтось розраховує на подальшу підтримку Нідерландами ініціатив ЄС щодо допомоги Україні?

Це було б украй наївно.

Навіть якщо тамтешній уряд не буде проти, нідерландський парламент має право заборонити урядові голосувати "за". 

У Нідерландах, де парламент украй фрагментований і партії вкрай залежать від думки виборців, зробити це нескладно. Достатньо лише підбурити суспільство, підняти хвилю в ЗМІ. До слова, росіяни чудово вміють це робити, і довели це не раз. 

І поза сумнівом, ще скористаються навичками, щойно на порядку денному в ЄС з’явиться важливе для Києва рішення, яке Амстердам буде здатний заблокувати.

Чи аналізували ці наслідки у Зеленського, коли давали згоду на обмін? Не факт... 

І окремо варто знову згадати про економічні санкції, запроваджені проти РФ. Які, на жаль, можуть не пережити новий рік. 

Читайте також: Мирослав Гай: Если Цемаха не ликвидируют, то, скорее всего, он даст показания в суде. Но не в независимом суде Нидерландов

Звісно, санкції не скасують із формулюванням "це вам за Цемаха". Вони не зможуть цього зробити.

Адже Росія, а не Україна є винною у збитті авіалайнера. 

Політики у ЄС та США, відповідальні за запровадження санкцій, не мали сумніву в цьому і до викрадення СБУшниками Цемаха з території ОРДЛО. Те, що для Росії було так важливо "врятувати" українського бойовика, лише вкотре підтверджує, що Путіну є що приховувати.

Але чи буде Захід і надалі готовий жертвувати своїми власними грошима задля боротьби на боці України в економічній війні проти РФ після того, як сама Україна показала, що готова поступатися власними червоними лініями? Далеко не факт.

І тому послаблення санкцій вже від початку 2020 року – дуже імовірне. 

Непростий вибір

Звісно, на Банковій розуміють, що європейські столиці не будуть у захваті від видачі Цемаха – особливо після того, як Амстердам письмово попередив Київ, що цей бойовик має статус підозрюваного у справі про збиття MH-17, яку веде прокуратура Нідерландів.

Навіть якщо вони не до кінця розуміли можливі наслідки цього кроку, але напевно усвідомлювали, що ті будуть.

Звісно, це рішення було для Зеленського непростим. Але він його ухвалив, віддавши перевагу звільненню українських полонених навіть ціною відносин із Заходом. Віддав "перемогу Путіну", як пишуть у Нідерландах.

Чи мала Банкова інший вибір? Напевно, так. Тим більше – після листа-попередження з прокуратури Нідерландів. Запросити слідчих до Києва, а ще краще – тимчасово передати підозрюваного Цемаха для допиту в Нідерланди. Зняти усі, або принаймні ключові  питання. 

Читайте повну версію статті на ЄвроПравді

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube