15 лютого 1991 року президент США Джордж Буш-старший в ефірі радіо "Голос Америки" закликав громадян Іраку: "Є інший спосіб припинити кровопролиття", пише для "Тижня" Пітер Залмаєв

"Він полягає в тому, що іракські збройні сили й іракський народ мусять узяти справу у свої руки та змусити диктатора Саддама Гусейна відступити, а тоді виконати резолюції ООН та долучитися до родини націй, що обирають мир", – заявив Буш-старший.

Два найбільші угруповання Іраку відгукнулися на заклик і влаштували криваві повстання: шиїти на Півдні й курди на Півночі. Попри те, що спершу повстанські війська повідомляли про успіхи на полі бою й зайняли кілька населених пунктів, Гусейнова армія стала перемагати завдяки тому, що нищила без розбору і повстанців, і цивільне населення. Загинули десятки тисяч людей, і понад мільйон курдів стали біженцями. Згідно з наказом, американські війська не втрутилися й лишилися на південному кордоні Іраку, в Кувейті.

Як зауважив колумніст The New York Times Томас Фрідман, "Буш ніколи не підтримував курдських і шиїтських повстань на противагу Гусейнові, та й узагалі будь-яких демократичних рухів в Іраку", адже Саддамова "залізна хватка водночас забезпечувала цілісність Іраку, що влаштовувало американських союзників – Туреччину й Саудівську Аравію".

Читайте також: Нищівний погляд Трампа: провідні інституції США паралізовані

На думку провідних регіональних експертів, США зрадили курдів щонайменше "вісім разів за останні 100 років". Й ось тепер, перевершуючи рекордну кількість зрад, Дональд Трамп знову підводить курдів рішенням вивести війська з північного анклаву Сирії Рожави, де мешкають переважно етнічні курди.

Ті самі, що були в авангарді американської підпільної війни проти сирійського нелюда Башара Асада, а згодом боротьби проти "ІДІЛ". Ті самі, яким нині загрожує неминуча й масова розправа від рук їхніх запеклих турецьких ворогів. Рішення, вочевидь, було ухвалене після розмови Трампа з турецьким колегою Реджепом Таїпом Ердоганом, і то без жодних консультацій із Пентагоном, військовими радниками президента США або членами Конгресу.

Пол Круґман, лауреат Нобелівської премії в галузі економіки, підсумував спантеличення політичного істеблішменту щодо Трампового рішення у своєму дописі у Twitter, опублікувавши жартівливий список варіантів відповіді на питання про причини такого рішення:

a) Трамп має бізнесові інтереси в Туреччині;

б) йому до вподоби жорстокий автократ Ердоган;

в) так велів його бос Володимир Путін.

Хай там чим керувався Трамп, ухвалюючи таке рішення (підлаштувався до ізоляціоністського крила своїх прихильників чи, як завжди, грався в політику відволікання, щоб відвернути увагу від українського скандалу – саме це, на мою думку, і є причиною), "своєю великою та незрівнянною мудрістю" (так він сам у Twitter охрестив власний підхід до ухвалення рішень) американський президент забив ще один цвях у труну репутації США на світовій арені.

Читайте також: Україні час замислитися: Трамп відмовляється від друзів

Протягом президентства Трамп не тільки не виправдав очікувань своїх прихильників, які гадали, що він стане "більше схожим на президента", коли звикнеться з новою роллю, а й подвоїв свій цинічний і транзакційний підхід до політики. Його транзакційність у стилі бананової республіки зачепила всі сфери державного управління: махінації урядовців, податкові пільги заможним дружкам, продаж Трамповою родиною політичного доступу до влади через заманювання іноземців, які купують, орендують або оселяються в нерухомості, що належить родині, зокрема в готелі Trump за кілька кварталів від Білого дому.

Сфери, що стосуються національних інтересів, як-от безпека, дипломатія та економіка, теж стали жертвами Трампових методів quid pro quo – цей латинський вислів означає, що кожна послуга робиться в обмін на послугу. Мільйони американців тепер добре знають цей вислів завдяки вже легендарній та історичній телефонній розмові Трампа із президентом України Володимиром Зеленським. Попри те що президент США наполягає, мовляв, у нього вийшла "ідеальна розмова" з українським колегою і "там нічого вишукувати", скидається на те, що Трамп, наче італійський мафіозі, "просить" у свого холуя про "послугу" в обмін на захист. "Прикро було б, якби щось сталося з усіма тими мільйончиками, що ми вам даємо", – таким було чітке послання Дона Трампа своєму посіпаці.

Ще один мотив, що ним міг керуватися Трамп, – бажання сплюндрувати спадщину свого попередника Барака Обами (очевидно, "cуто по приколу") й тоді самому видаватися лідером, що слідує "своїй великій і незрівнянній мудрості". Для цього треба було скасувати ядерну угоду з Іраном, що, на думку європейських союзників США, була успішною, або скасувати угоду про Північноамериканську зону вільної торгівлі (NAFTA) з Канадою та Мексикою, щоби потім її трохи змінити й переоформити. Що й казати про тарифну війну з Китаєм, яка дуже шкодить американським фермерам, про постійні приниження традиційних союзників США по НАТО та про показні підлизування до авторитарних правителів світу: усіляких путіних, дутерте, ердоганів і кім чен инів.

Певно, найлаконічнішим коментарем щодо рішення Трампа полишити сирійських курдів був підсумок Бретта Макґурка, його колишнього посла з питань боротьби проти "ІДІЛ": "Цінність американського рукостискання падає". Тепер, коли Україна опинилася в центрі скандалу, що цілком може призвести до імпічменту Трампа, президент Зеленський мусить зважити на цей досвід і не підігравати своєму підлому американському колезі із зіпсованою репутацією. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube