Мій чоловік родом із Червонограда. Це доволі спокійне місто на Львівщині, де життя клекоче тільки на великі церковні свята. Саме тоді з Польщі, Чехії Німеччини та інших міст повертаються наші заробітчани. Місто ніби оживає, наповнюється енергією...

Червоноград перетворюється на місто любові. Батьки обіймають своїх дітей, які повернулися із заробітків, жінки заціловують своїх чоловіків, які лише на кілька днів приїхали до рідної хати, діти радісно щебечуть, нарешті побачивши маму й тата, які разом працюють на польській фермі і які так рідко приїжджають додому. Складається враження, що таке короткотривале щастя приходить майже до кожної червоноградської родини. А вже за тиждень, а то й за кілька днів, місто знову пустіє – заробітчани повертаються до роботи на чужині. Місто знову стає сірим та, не побоюсь цього слова, – депресивним.

Раніше мене дуже дивували такі відпливи-припливи, потім я до них звикла. Українці продовжують виїжджати з великих та маленьких міст у пошуках роботи: і не завжди кращої, часто – хоч якоїсь, адже в рідному краї закриваються підприємства, працівників скорочують, зайнятість зводиться нанівець.

Кілька важливих цифр, які свідчать про те, що цей процес не зупиняється: за перше півріччя 2019 року трудові мігранти переказали до України 5,54 мільярда доларів. Про це йдеться у звіті Національного банку. У другому кварталі цього року заробітчани переслали 2,84 мільярда доларів – це близько 8,1% ВВП нашої країни за цей період. Більшість грошей надійшли з Польщі та Чехії, адже саме туди найчастіше їдуть працювати українці.

Читайте також: Українці емігрують: як це впливає на економіку країни

Отож якою є трудова міграція в нашому сьогоденні? Голова Всеукраїнської асоціації компаній із міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник переконаний, що ситуація є загрозливою:

“З одного боку, падіння ВВП країни і разом з ним рівня зарплат більшості українців призвело до того, що наші громадяни почали активно цікавитися можливістю заробітків за кордоном. З іншого боку, за останні роки економіки країн ЄС, які є нашими сусідами, динамічно зростали, там значно збільшився попит на робочу силу, адже з’явилися нові підприємства, збільшились обсяги випуску продукції. Майже всі країни Європи переживають демографічну кризу – збільшується частка населення пенсійного віку і зменшується народжуваність. Для того, щоб економіка зростала, їм потрібно залучати до себе іноземну робочу силу, адже своїх громадян не вистачає. Тому в деяких країнах Східної Європи більше десяти років тому розробили міграційні стратегії із залучення трудових мігрантів. Наприклад, у Польщі таку стратегію підготували ще в 2006 році, а в реальності вона почала працювати з 2010 року. Головний фактор, що стимулював українців їхати на роботу в західному напрямку, – розмір зарплатні, який відрізняється від української приблизно втричі, та легкість процесу працевлаштування. Безвізовий режим, який ввели влітку 2017 року, також збільшив кількість тих, хто бажає їхати на заробітки за кордон”.

Експерт зазначає, що за останні роки в Україні, попри деяке економічне зростання, не вдалося повернути економіку до показників 2013 року, і ми досі значно відстаємо від сусідів-європейців.

Василь Воскобойник додає, що Німеччина планує відкрити свій ринок робочої сили для громадян із країн, що не входять до складу ЄС. “За соціологічними дослідженнями, 37% українців, які хочуть працювати за кордоном, планують шукати працевлаштування саме в Німеччині. Отже, очікуймо нової хвилі трудової міграції в наступному році”, – акцентує експерт.

Звісно, не потрібно драматизувати, бо далеко не всі українці збираються їхати за кордон, більшість залишиться вдома. Проте для зростання економіки нашому уряду потрібно розробляти довготермінову міграційну стратегію та залучати до України трудових мігрантів з інших, бідніших країн. “В іншому разі наша держава буде нецікавою для інвесторів, адже їм немає сенсу вкладати гроші в побудову нових підприємств, на яких не буде кому працювати”, – резюмує Василь Воскобойник.

Отож ситуація з трудовою міграцією, найімовірніше, останніми роками не зміниться. Їхатимуть та не повертатимуться.

Читайте також: На полуниці до Німеччини: трудове рабство чи можливість заробити?

Мені би хотілось обговорити і те, наскільки неефективно заробітчани використовують кошти, які заробили своєю важкою працею. Відверто говорячи, мене іноді дивує, на що вони їх витрачають. Знаю багато прикладів, коли зароблені гроші просто спускали на дорогий одяг, коштовну техніку та різноманітні ґаджети. Знаю приклади, коли заробітчани вкладали кошти в будівництво великих і розкішних осель на Львівщині. Ці будинки так і стоять пусткою: хто в них житиме, коли всі члени родини на заробітках? Там ніхто не мешкає, і продати їх важко. Той, хто має гроші, купить собі не пафосні хороми, а акуратний будинок, який можна обігріти взимку або сам спроєктує собі житло.

Заробітчани часто розтринькують гроші – і це їхнє право. Проте ми захоплюємося саме тими українськими трудовими мігрантами, які згодом відкривають свій бізнес в Україні, які розвивають свою справу. Ці історії простих людей, які вкладають гроші у вітчизняну економіку, – приклад любові до рідної землі. Про цих людей варто говорити та всіляко їх підтримувати.

Трудова міграція – явище, яке й досі потребує вивчення та детального аналізу. Як повернути тих, хто поїхав та як втримати тих, хто збирається – це все питання, про які варто говорити щодня. А ще не слід забувати про тих, хто залишається в Україні – саме від них залежить майбутнє нашої держави.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube