Ранок. Київ. 29.10.2019. Звичайний робочий день. Звичайний маршрут. Звичайний 38-й тролейбус, з Арсенальної до Печерської. Звичайний ти. Звичайні люди поруч. Звичайні жіночки пенсійного віку, які більше всіх навоювали…

– От шо Ви думаєте по поводу, что войну там у ніх закончат? (війна не там у ніх, а в Україні).

– Та что тут думать, єто ж чейто бізнес… (так, звичайно… Всі ж хто були там, їздять на лексусах, і носять ролекс, бізнесмеми ж… кожен заробив, ПТСР, контузії, поранення, травми, кучу негативних спогадів, смерті близьких тобі людей)

– Ну так, всьо бутет сразу хорошо, у всех, только непонятно, пока що с єтімі нашимі убіцамі делать… Ви би что сделалі?
( Убивцями… Вашими… Я чув щось схоже в 2014-му в Маріуполі, і в 2015-му неподалік Авдіївки… Але в Києві це дико для мене чути, але факт, що так говорять і думають, є фактом…)

Читайте також: Снєгирьов: Візит Зеленського в Золоте був інформаційно-психологічною операцією

– Та что, собрать всех іх в кучу, і пусть отстраюют то, что разрушелі, пусть вернут всьо, что награбили! (Ти монтуєш слайди пам’яті в голові, і згадуєш, що все, що ти там взяв без дозволу, це чіюсь куртку, в чійомусь домі, бо зимою 15-го з верху на броні було досить холодно…)

Ти виходиш, на своїй зупинці. Піднімаєш погляд в небо. І про себе говориш:  Вибачте,  пацани…

Ти не знаєш, що буде далі. Ти не знаєш, ким ти будеш далі, чи героєм, чи ворогом, чи захисником, чи воєнним злочинцем.

Читайте також: Зеленський і далі робить не те: мав би пояснити, як досягатиме миру без капітуляції

Ти точно знав, що готовий навіть загинути за населення цієї країни, а зараз ти не знаєш, чи ти потрібен цій країні. І це не у владі основна проблема, в ній є проблема, не без цього, але основна проблема в людях, яким відверто пох*й, що там, бо воно не в них…

Хай ї*уть, аби небили, замість душу й тіло ми положим…

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube