Результати дослідження настроїв жителів ОРДЛО, проведене "Дзеркалом тижня" и Українським інститутом майбутнього за участі компанії New Image Marketing Group, для багатьох в Україні стали неприємною несподіванкою та змусили замислитися, як далі нашій державі бути з цими людьми і з цими територіями.

Адже, як виявилося, переважна більшість наших співвітчизників, що залишилися на окупованій Росією частині Донбасу, не хочуть і не бачать свого майбутнього у складі України – переважна більшість опитаних жителів ОРДЛО хочуть до складу Росії, довіряють та вважають авторитетами Путіна, Соловйова і Скабєєву, а дії Росії в Криму у 2014 році вважають цілком законним захистом російськомовного населення.

Дане опитування складно назвати репрезентативним, оскільки йдеться про дослідження на непідконтрольній території, де існує загроза життю та свободі, а відтак люди там не зовсім щиро відповідають на питання. Саме тому ми побачили таку шалену підтримку Росії та менший, ніж в реальності, рівень підтримки України. Але, слід визнати, що загалом тенденції опитування виявило правильно – картина дійсно схожа на ту, що показало це дослідження.

Маю чимало каналів спілкування з жителями ОРДЛО, тож знаю, що, в принципі, результати дослідження відображають реальний стан справ. Проте все не настільки погано, як показали цифри.

Причини таких настроїв жителів ОРДЛО – зрозумілі: люди вже п’ять років перебувають під масованою російською пропагандою. Нам часто говорять, що повертати потрібно людей, а не території, точаться дискусії щодо цього…

Однак мусимо бути реалістами: тамтешніх людей повернути в Україну вкрай важко. Ми абсолютно програли боротьбу за людей на непідконтрольних Україні територіях за президентства Петра Порошенка. У цьому напрямку взагалі нічого не було зроблено: не була створена "вітрина" успішної України, не було налагоджено доступ до інформації про те, що відбувається в Україні, для жителів окупованої частини Донбасу.

Я особисто формулював декілька пропозицій та писав кілька службових записок про те, як слід вибудувати роботу з молоддю, що лишається в ОРДЛО. Адже, якби ми змогли показати молоді Україну як шлях у майбутнє, вона б їхала сюди, на підконтрольні території, навчатися і працювати, а, якщо б і поверталася назад в ОРДЛО, то розповідала би, як її тут поважають, які перспективи тут є.

Тобто тоді сама молодь виступила б в якості пропагандистів ідеї про те, що своє майбутнє Донбас має будувати спільно з Україною. Але жодна пропозиція так і не була врахована, тодішня влада відмовлялася це чути. Відтак, зараз ми просто "котимося по рейках" та пожинаємо плоди своєї попередньої бездіяльності.

Володимир Зеленський покладає багато сподівань на зустріч у "нормандському форматі", маючи намір переконати всіх у тому, що мир – це краще, ніж війна, що не потрібно ніякого "особливого статусу" Донбасу, що не потрібно нічого подібного фіксувати в Конституції, що потрібен лише перехідний період років на п’ять, не більше...

Звісно, Кремль жодну з цих пропозицій не сприйматиме, тому що все це його абсолютно не влаштовує. Адже після розмови Путіна з Меркель прес-служба російського президента підкреслила, що вони домовилися про фіксацію "особливого статусу" Донбасу в українському законодавстві та навіть у Конституції. Тож невдовзі Зеленський переконається, що всі його сподівання – марні. Все те, чого він хоче, наразі неможливо.

Тому у українського президента є лише два варіанти: або погодитися під тиском Європи і Росії на імплементацію "особливого статусу" в українське законодавство (а з цього нічого хорошого не вийде; і Порошенко не зміг, і Зеленський не зможе просунути цю капітуляцію в українське законодавство), або перейти до "плану Б", який передбачає "заморожування" конфлікту на Донбасі та зведення стіни між нами та окупованою частиною.

Імовірність другого варіанту – приблизно 70%. На жаль, варіант "замороженого" конфлікту на Донбасі для України сьогодні виглядає найкращим з наявних. Ми настільки втратили час (даремно втратили останні п’ять років і повністю програли ідеологічну боротьбу за людей на Донбасі), що зараз для нас найліпший сценарій – "заморозити" конфлікт, побудувати сталі відносини та правила з ОРДЛО (треба чітко визначити, що можна, що – ні, чи будуть сплачуватися пенсії, яка процедура перетину лінії розмежування тощо) та займатися Україною, розвивати її, а вже згодом спробувати повернути ці території.

Однак, зрозуміло, Україна не повинна сидіти, склавши руки, по відношенню до людей, які лишаться в ОРДЛО – вона повинна буде паралельно працювати над усім тим, про що говорилося вище: працювати з молоддю ОРДЛО, забезпечити доступ тамтешніх жителів до інформації про Україну тощо.

Тобто ми маємо на лінії розмежування вибудувати потужні стаціонарні укріплення, звести до мінімуму втрати серед наших бійців, а головну боротьбу з противником вести в ідеологічній та інформаційній площині. Цьому потрібно приділяти на порядок більше уваги, ресурсів, можливостей, ніж зараз.

Якщо ж ми повернемо Донбас із людьми з такою свідомістю в Україну, як показує вищезгадане опитування, то для нас це створить низку проблем. Хоча не треба перебільшувати войовничість мешканців Донбасу – вони за своїм менталітетом є достатньо керованими людьми, тобто, що згори скажуть, те вони і роблять.

Тому не треба думати, що, повернувшись до складу України, ці люди будуть розвалювати нашу державу зсередини. Це – не головна загроза. Реальна загроза полягатиме в іншому. По-перше, будь-яке керівництво на Донбасі (хоч обране, хоч призначене) буде перебувати під потужним впливом Кремля: його або залякають, або куплять, або змусять до "співпраці" іншим чином.

А, керуючись установками та вказівками з Москви, воно буде блокувати на політичному рівні будь-які цивілізовані ініціативи України щодо НАТО, ЄС та будь-яких проектів. Натомість, вони тягтимуть нас до Митного союзу. По-друге, виникне величезна загроза "параду особливих статусів".

Передбачаю, що після повернення Донбасу в Україну на особливих умовах, чимало областей нашої країни, побачивши юридично закріплений "особливий статус", почнуть вимагати таких саме статусів та умов для себе. На рівні обласних рад почнуться заяви про наявність у них "особливого статусу".

Такий статус ОРДЛО, як відомо, передбачає контроль над кордоном з боку Донбасу і право на власні вільні прикордонні економічні відносини, тобто з Росією.

Закарпатська область одразу ж забажає такого самого на власному кордоні, як і Чернівецька, і Львівська, і інші. По суті, це означатиме, що контрабанда, яка сьогодні є поза законом, стане законною. І ті, хто займається такою контрабандою, вимагатимуть для своїх областей "особливого статусу", бо це просто буде для них вигідно.

Йдеться навіть не про політику – йдеться про гроші. А тоді підключиться і Одеса (чим вона гірша?), і Херсон, і Миколаїв тощо.

Як тоді цей процес стримати? Силою? Якщо намагатися діяти силою, то неминуче буде спротив. А тоді ми можемо отримати ситуацію, яка надто буде схожа на громадянську війну.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube