Коли я починала свій бізнес, мене мотивувало виживання. Я хотіла заробляти, щоб мати найнеобхідніше, і будь-які коливання в бізнесі вибивали землю з-під ніг.

Я проходила кризові моменти з нестерпним переживанням, нарівні зі смертю, як боротьбу за їжу: якщо мені не дістанеться, то помру, пише Наталія Шмігельська для УП. Життя.

Це було так по-справжньому, що, нервуючи, я набирала зайвих 9 кг – у такий спосіб мій організм захищався, відчуваючи, що ми повинні вижити.

Коли вдалося досягти певної незалежності та стабільності, я почала думати про всіх тих, хто мене недооцінив з дитинства та юнацтва, тому всі мої прагнення були націлені на те, щоб їм усім щось довести. Це сильно мене мотивувало, але не довго.

Коли реалізувалося те, про що я раніше мріяла, мої мотиватори вже були далеко позаду, і я шукала нову мотивацію, щоб швидко бігти і не зупинятися, тим самим тікаючи від самої себе. Я падала і підіймалася, і бігла щосили. Я швидко вигоряла, оскільки це були не справжні мої бажання. Мені потрібно було постійно шукати нові джерела драйву.

Читайте також: Родители и дети – как ужиться под одной крышей

В один момент я не знайшла нічого, що могло б мене мотивувати: всім все довела, потреби виживання закрила. Я зрозуміла, що нові речі не приносять вже такого задоволення, як раніше. Вони вже стали просто як... соціальна відповідність з приємним відчуттям новизни (ненадовго), а потім ці речі займали тільки місце на полицях, продовжуючи жагу нових таких же речей задля миттєвої емоції витрати грошей, не приносячи задоволення довше моменту покупки.

Через якийсь час я відчула порожнечу, наче яму, в яку кидаєш все, а вона на дні спалює все те матеріальне, що кинуто, вимагаючи нескінченного продовження.

Я зрозуміла, що ця діра – пастка тієї мотивації, яку я проживала. Усвідомила, що ми біжимо, боїмося зупинитися, ніби ця діра нас засмокче, якщо ми в неї подивимося. Ми прагнемо наповнити її, помилково думаючи, що її треба наповнити, щоб загасити цей вогонь неспокою, суєти і болю.

Проте жодна матеріальна річ на це не здатна, поки ми не зупинимося і не зрозуміємо, хто ми і чого по-справжньому хочемо. Поки не розпізнаємо наші, а не чужі бажання і потреби. Поки ми не зрозуміємо, що потрібно нашій душі на відміну від того, що чекає від нас суспільство, друзі, чоловік і жінка, колеги, начальники, партнери.

Заповнити цю порожнечу і біль можемо тільки ми самі, гармонією і розумінням справжніх своїх бажань і потреб, які знаходяться глибоко у нас в душі.

Так, гроші – це свобода, вони потрібні для нашого соціального світу, комфорту і якості життя, але за яку ціну і в якому внутрішньому стані ми хочемо їх отримувати і до них прийти?

Читайте також: Як захистити себе від осінньої хандри – радить психологиня

Яку якість життя в емоціях ми отримаємо, досягаючи цих результатів, залежить тільки від нас самих. На тренінгах з мотивації нас вчать йти тільки вперед, не зупинятися, прикладати всі сили. Так, це працює, якщо те, що нас рухає – це наше бажання, а не нав'язане, вимушене або придумане кимось.

Я вважаю, що головне – не потрапляти в пастки суспільства, не обманювати і не зраджувати себе, доводячи комусь щось, страждаючи від порівнянь себе з іншими, думаючи про те, що і хто скаже або ставлячи думку інших вище своєї.

Жодна матеріальна цінність не погасить внутрішню пожежу та біль, крім чесності та щирості з самим собою.

Все інше – пастки мотивацій, де окрім страждань і втечі від самих себе, від внутрішньої порожнечі, суєти, в страху і занепокоєнні, ми нічого не отримаємо, поки не зупинимося і не зрозуміємо, чого хочемо насправді, що нас заряджає і драйвить. Саме там є точно багато енергії, енергії для дій, є щастя і любов до життя, наповненого взаємодією з усім світом.

Просто подивіться, як простір відкриває нові можливості і як посилюється яскравість життя, коли воно в унісон з самим собою!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube