Сьогодні складно уявити, що без мобільного телефону, інтернету, лоукостів, навігаторів 20 річна дівчина сама мандрувала мусульманськими країнами. А це все тому, що Софія була настільки щира та відкрита до людей, що будь-які двері відчинялися перед нею, їй дозволяли знімати відео та фотографувати подекуди в дуже закритих місцях. Фотографиня вміла бачити життя в дрібницях, мала внутрішній стрижень та дух авантюризму, жагу до подорожей та пригод і все це передавала на своїх світлинах та історіях про подорожі.

Яблонська-Уден Софія народилася 15 травня 1907 року в селі Германів, нині – це село Тарасівка Пустомитівського району у Львівській області. Навчалася Софія в гімназії, відвідувала драматичну студію, закінчила торговельну школу у Львові. У 1927 році Софія вирушила до Франції опановувати режисуру та документалістику. А вже з Франції вона помандрувала в Марокко, а потім в Порт-Саїд, була в Джибуті, Цейлоні, Індокитаї, відвідала Лаос, Камбоджу, Китай, Сіам, Малайські острови, Яву та Балі, острів Таїті, Австралію й Нову Зеландію, Північну Америку (США та Канаду).

Софія Яблонська була одна з перших жінок-операторок у світі. Вона почала знімати документальні короткометражні стрічки про життя людей, побут, красу та реалії інших країн. Свої репортажі з подорожей вона друкувала у львівських журналах «Жіноча Доля», «Нова Хата», «Діло», «Мій світ», «Нові шляхи».

 1932 року львівське Наукове товариство імені Шевченка видало її першу книжку «Чар Марока», а в 1936 році в серії газети «Діло» з'явилася її збірка китайських вражень «З країни рижу та опію», а 1939 року – «Далекі обрії».

Софія разом із чоловіком

Біля 15 років Софія Яблонська прожила в Китаї, там же вона познайомилася зі своїм чоловіком, французом Жаном Уденом та народила трьох синів. Вона була прекрасною дружиною, готувала своєму чоловікові галицькі страви та жартома називала його Іваном, варила український борщ, вирощувала мальви, соняшники, вишивала рушники. Але звісно після таких захопливих подорожей їй було незвично оселитися на одному місці, тому вона із захопленням вивчала стародавню історію Китаю, традиції, мистецтво та культуру цієї країни. Вчила своїх китайський друзів українським традиціям, вишиванню.

«В моїх мандрівках, з краю до краю, я ніде не зустріла раю, якого сподівалася. Зате іноді, хоч здалека, схопила кілька відблисків земного щастя, яке тепер має для мене більшу вартість, ніж уявлені раї»

Деякий час з родиною вона мешкала в Парижі, але після смерті чоловіка Софія переїхала на острів Нуармутьє, що на узбережжі Атлантичного океану біля гирла Луари. У цей період вона дуже захоплювалася архітектурою та дизайном і побудувала віллу за власним проектом у вандейському стилі. Вона самостійно облаштувала та декорувала будинок. Після такої вдалої спроби себе як архітектора Софія почала проектувати на замовлення. Так один із будинків, що було зведено за її проектом, був відзначений місцевою комісією архітекторів як художня цінність острова.

У ті часи Софія не полишала літературну діяльність та працювала над повістю-спогадом «Розмова з батьком», твір про дитинство письменниці, спогади про батька та його мудрість.

Софія Яблонська дуже любила життя, вона намагалася жити так аби жоден з днів не промайнув в сірій буденності, любила спілкування та часто приймала у себе на віллі гостей. На веранді збиралася велика компанія друзів вони пили амарантовий пунш, читали вголос поезію та прозу, говорили про мистецтво та подорожі. Але в 1971 році Софія Яблонська трагічно загинула в автокатастрофі.

У 2015 році у видавництві «Піраміда» вийшла друком збірка Яблонської «Чар Марока. З країни рижу та опію. Далекі обрії», у 2016 році у видавництві «Богуславкнига» – «Книга про батька». А в 2018 році була в Києві буда видана та презентована книга-фотоальбом «Теура» – червоною птахою – назвали  Софію. До фото-альбому, що був надрукований українською та французькою мовами за підтримки Українського культурного фонду, куди увійшли її фотографії з навколосвітньої подорожі 1930-х років.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube