MENU

Гетьманчук: Не вірю, що Путін дасть Зеленському змогу вийти із цієї історії переможцем

748 2

Ну що ж, бойове хрещення Путіним відбулось. Відбулося досить-таки непогано. Капітуляції не сталося, зради помітної – теж. Потрібно мати мужність визнати, що Зеленський вів себе впевнено й гідно. Його заява на пресконференції з озвученими у присутності Путіна та європейських партнерів чітко окресленими "червоними лініями" була майже бездоганною. Мені особисто в ній забракло пункту про недопустимість прямого діалогу президента України з ватажками загарбників ОРДЛО – від початку війни головного "пунктику" в позиції РФ. Щоправда, в Зеленського потім була змога компенсувати це під час відповіді на питання російської журналістки.

Потрібно зазначити, що ні під час кампанії, ні пізніше Зеленський особливо не обіцяв виграти війну з Росією. Він обіцяв її закінчити та принести мир. А втім рекордна кількість українців делегувала йому вирішення цього справді екзистенційного питання для держави. Їх, схоже, не цікавило – будуть це вирішуватись із допомогою Мінська, "формули Штайнмайєра" чи посиденьок із Путіним.

Однак в українському контексті, очевидно, делегувати – не значить довірити. Мовляв, як можна довірити діалог аж із самим Путіним неофітові в політиці, який навіть агресора не називає агресором? Вочевидь, у Парижі Зеленський зробив перший крок для того, щоб більше українців – і серед його виборців, і не тільки – почали більше йому довіряти в питаннях "війни й миру". І нарешті зрозуміли: Зеленський представляє на міжнародній арені не якусь абстрактну "країну Зе", а реальну державу Україну.

Читайте також: Очікування мільйонів про відсутність результату як найліпший результат справдилося – Пекар

Звісно, буде нелегко. Допоки існує 20% українців, які б хотіли повернення окупованих територій шляхом відвоювання своєї землі, і понад 30%, які б хотіли заморозки конфлікту, сам факт переговорів із агресором викликатиме розчарування, обурення та протест. А будь-які компроміси – як акт капітуляції.

Взагалі ми так багато й так гучно говоримо про капітуляцію, що часом складається враження, що ми не здатні запрограмувати себе на перемогу. Зізнаймося: навіть у найсміливіших фантазіях нам чомусь важко припустити, що Україна й рештки наших західних союзників можуть спробувати десь на повороті обіграти Путіна. Загнати і його в пастку. Демонізуючи за інерцією злий геній Путіна, ми апріорі переконані: ні, шансів у війні з Путіним не має ніхто. Хоча, як на мене, на вчорашній пресконференції він мав достатньо жалюгідний вигляд...

Це не означає, що впродовж наступних чотирьох місяців потрібно втрачати пильність: очевидно, у Кремлі розставлятимуть пастки на кожному етапі врегулювання (чи принаймні видимості врегулювання). Очевидно, що Путін і надалі експлуатуватиме вразливість політики Зеленського "передусім люди", продовжуючи робити його заручником питання заручників. Вочевидь і надалі розігруватиме карту про підступного маніпулятора Суркова та "придатного до перемовин", "конструктивного" Козака, який насправді не має чим похвалитись у плані його миротворчих зусиль: меморандум Козака 2003 року (до речі, дуже раджу представникам новий влади ознайомитися з ним детально) для Молдови став майже лайливим словом, а створена за його активним залученням там коаліція протрималась аж п'ять місяців.

Читайте також: Зеленський не тих звинувачує, до капітуляції його схиляв Путін, а не учасники протестів – Портников

Крім того, я особисто не вірю, що Путін дасть Зеленському змогу вийти з цієї історії переможцем. Зеленський – його конкурент в російськомовному світі (не плутати з "рускім міром"). Чи не тому Путін саме так болісно реагує на публічну критику на його адресу саме з боку Зеленського, що зробив мовчання з українського боку обов'язковою передумовою для будь-яких сутнісних переговорів? Те, що інші щодня називали його агресором Путіна чомусь не обходило... І саме тому, що Зеленський поставив усі свої політичні карти на закінчення війни й подолання корупції, Путін робитиме все можливе, аби в Зеленського це не вийшло, і він раптом не став альтернативним кумиром для тих, хто традиційно в пострадянському просторі захоплювався Путіним. Кумиром вже не телевізійним, а політичним...

Українське суспільство допомогло сформулювати Зеленському чіткі червоні лінії. Але варто всім розумним і досвідченим людям до наступного саміту запропонувати й зелені лінії – позиції, які б Зеленський міг використати, щоб нівелювати ризики і пастки, які безперечно розставлятимуться Кремлем.

Повторюся, йдеться про долю не абстрактної "країни Зе", а реальної держави України. Поділ на державників і зрадників є занадто спрощеним і примітним. Як і поділ на патріотів й агентів Кремля. Радше варто було б говорити про поділ на опікунів і фаталістів. Опікуни думають, що Україна як держава ще занадто крихка та вразлива на цьому етапі, аби піддавати її таким експериментам, як повернення нелояльних територій. Можливо, якось, можливо, колись... Фаталісти натомість вважають, що для того, аби довести свою спроможність як держави Україна має прийняти ці землі – і якщо вона зможе їх "проковтнути" (у позитивному сенсі), стане тільки сильнішою. А жити роками з пухлиною конфлікту – це лише послаблюватий убивати Україну поступово...

Так, цілком можливо, що наразі заморожений конфлікт видавався б оптимальною опцією. Але впевнена, за заморозку Путін теж попросить свою ціну. І не факт, що вона виявиться нижчою, аніж ціна реінтеграції. А з часом – можливо, і вищою.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Альона ГЕТЬМАНЧУК


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини