Так мало ми знаємо про Лесю Українку як про звичайну людину, про прості речі в її житті, якими захопленнями вона марила, що їй імпонувало в одязі, і, звичайно ж якою жінкою вона була, в кого закохувалася, чому страждала, як загоювала душевні рани, як будувала сімейне життя та щасливі стосунки.

Справжнє її ім’я – Лариса Косач, а ніжний псевдонім «Леся Українка» з’явився, коли дівчинці було всього тринадцять років. У сімейному ж колі, близькі називали її – Зея – це назва сорту кукурудзи, що означає в перекладі – тонка, неначе стеблина – «зея японіка». Цікаво, що в 19 років Леся написала підручник «Стародавня історія східних народів» призначений для її сестер. Дівчина знала 7 мов – українську, французьку, німецьку, англійську, польську, російську та італійську.

Вона була аристократкою, дочкою статського радника та відомої та талановитої письменниці. А її рідним дядьком був відомий громадський діяч Михайло Драгоманов. Здавалося б всі двері могли бути відчиненими для Лариси Косач якби не хвороба. Через туберкульоз кісток ще в дитинстві Лесі зробили операцію на руці, вона була змушена відмовитися від занять музикою, але вона дуже любила білі рукавички, які приховували її шрами. Любила Леся наряди на європейський манір, але й українські вишиванки мала у своєму гардеробі.

Зея в юні роки була не тільки приваблива та тонка неначе стеблина, а і могла сміливо зістригти коротко волосся, носити абсолютно не жіночні матроски та при цьому зухвало дозволити собі келих пива у компанії чоловіків. Дослідники її біографії переконують, що Леся працювала здебільшого ночами та пила холодну каву бо пізно прокидалася, а коли вони з матірʼю Оленою Пчілкою бували у Відні, жінки завжди замовляли в номер пиво та апельсини.  

Про подорожі

Лариса побачила чи не півсвіту – бувала в Італії, Данії, в країнах Азії та Африці. Про подорожі вона говорила, що майже всі вони через хвороби, поїздки на лікування, а не звичайний туризм.

Читайте також: "Вона не має собі рівної". Як Ольга Кобилянська стала першою в Україні мисткинею у боротьбі за жіночу емансипацію

«Перше враження було таке, ніби я приїхала в якийсь інший світ, кращий світ, вільніший, Мені тепер ще тяжче буде у своєму краї, ніж досі було. Мені сором, що ми такі невільні, що носимо кайдани і спимо під ними спокійно…»

Лариса разом з мамою

В 1899 році Леся відвідує Німеччину та півроку вона лікується в клініці Бергмана в Берліні.

В 1900 році лікується у сонячній Італії. Адже клімат Італії дуже імпонував Лесі, там її здоров’я значно покращувалося. Відомо, що в Італії дівчина перебувала на Корсо Каваллоттіу у віллі "Адріана", у Венеції та у Сан-Ремо.

Потім вона поїхала до Гелуану в Єгипет та зупинилася в готелі-віллі “Контіненталь”.  В Єгипті Леся займалася вивченням місцевої історії, перекладами, крім того вона давала мовні приватні уроки дітям. Тут же вона написала свою відому історичну драму «Бояриня».

Про кохання

Перше кохання Лесі оповите таємницею та і невідомо чи було так насправді. Існує версія серед дослідників біографії Лесі Українки, що дівчина була закохана у прототипа персонажа Лукаша з її “Лісової пісні”) – Ярмила. Начебто познайомилися вони на Волині, де вона мешкала з родиною, але то тільки здогадки.

Нестор Гамбарашвілі

Із розповідей рідної сестри письменниці Олени стало відомо, що Леся була закохана в студента Київського університету Нестора Гамбарашвілі, який в той період винаймав кімнату у київському помешканні родини Косачів. Вона давала йому уроки французької мови, натомість, він вчив її грузинської. Можливо з тих пір Лесі так полюбилася сонячна Грузія.

«Який цікавий, дивний куточок — Грузія! Скільки мужності і доблесті повинен мати народ-жменька, щоб уціліти і охоронити себе від всіх напастей і знегод, які випали на його долю! Коли б я не була українкою, я б хотіла бути грузинкою!»

Однак це кохання не було щасливим, юнак одружився на іншій, коли Леся поїхала на лікування до Криму. Про одруження Нестора вона довідалась від рідних, багато листів написала Нестору аби з’ясувати стосунки, але відповіді так і не отримала.

Максим Славінський

Ще однією закоханістю молодої дівчини був Максим Славінський. Вони разом перекладали «Книгу пісень» Генріха Гейне. Леся присвятила вірш Максиму Славінському «Сон літньої ночі».  Невідомо з яких причин припинилися ці романтичні стосунки між молодими людьми, але ще деякий час після розтавання вони мали хороші дружні стосунки. Згодом Славінський одружився, а Леся, поїхала на лікування до Криму, де познайомилася з найбільшим коханням свого життя.

Сергій Мержинський

Знайомство Лесі та Сергія відбулося в 1897 році у Криму, куди вони обоє приїхали лікуватися від туберкульозу. Їхнє спілкування тривало майже три роки, протягом яких хвороба Сергія стрімко розвивалася та стан його здоров’я значно погіршувався. Кошти, які заробляла Леся за написання статей в різні українські журнали, тоді вона витрачала на лікування Сергія. Втім, Сергій кохав іншу жінку, але мав дуже добрі та дружні стосунки з Лесею, яка в свою чергу палко його кохала та намагалася врятувати від хвороби. А в останні дні життя чоловік попросив письменницю написати прощального листа до іншої жінки.

Читайте також: Вражаюча історія першої українки, яка у 30-х роках підкорила мусульманські та екзотичні країни

Леся проводила біля хворого Сергія весь свій час та за ніч написала один із найсильніших драматичних поем – «Одержима».

«Берег понад озером Гадаринським*. Далеко на горизонті ледве мріють човни коло берега і чорніє люд, що хмарою заліг далекий берег. Міріам, “одержима духом”, в глибокій тузі блукає поміж камінням понад берегом, далі зіходить на шпиль скелі і дивиться не на берег, а в глибину пустелі, вона бачить там когось удалині».

Мержинський помер на руках у Лариси, вже згодом після похорону коханого письменниця дізналася, що до її хвороб додався ще і туберкульоз легень.

Про сімейне життя

Ольга Кобилянська, близька подруга письменниці, аби відволікти Лесю від болючих думок запрошує її погостювати до себе на Буковину. Там же і відбувається знайомство Лесі з її майбутнім чоловіком, молодшим на дев’ять років юристом, музикознавцем Климентієм Квіткою.

Леся Українка разом із братом Михайлом

В 1907 році вони одружуються у Криму, без рідні та весільних святкувань, із запрошених були тільки свідки. Як вважають біографи Лесі, що палкої пристрасті між парою не було, то більше було схоже на глибоку повагу один до одного, відданість та довіру. Леся називала Климентія – Кльоня або Квіточка, він повсякчас піклувався про неї, оберігав від негараздів, з ним вона була спокійна та щаслива. На жаль здоров’я Лесі не дозволяло подружжю мати дітей, але вони мали багато спільних інтересів, пара багато подорожувала разом, в подорожах вони записували народні пісні та видавали фольклорні збірки.

Але улітку 1913 року, під час подорожі Грузією на гірському курорті Сурамі (поблизу Боржомі), здоров’я Лесі раптово погіршилося – туберкульоз поширився на нирки і 19 липня Лариса померла, пара прожила разом 6 щасливих років. Квітка пережив дружину на сорок років. Довгий час він жив одинаком і лише в 65 років він одружився вдруге на піаністці Галині Кащеєвій.

Завітайте у квартиру-музей письменниці, що знаходиться в місті Києві на Саксаганського, 97 там можна побачити багато світлин, адтрибути, книжки, картини, навіть квитки з подорожей, які збирала Леся Українка.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube