Одна з найважливіших судових справ сучасної України добігає кінця. Майже чотири роки судових засідань. 130 допитаних постраждалих. Майже 100 свідків. Години й години відеозаписів. Терабайти фотографій. Сотні сторінок слідчих експериментів. Кілька розбитих міфів. Все це – про суд щодо розстрілів на Інститутській 20 лютого 2014-го, пише для "Тижня" Станіслав Козлюк

Й от наприкінці цього року п’ятеро обвинувачених ексберкутівців можуть… ні, не отримати вирок (до нього лишається близько пів року – рік), а переїхати в ОРДіЛО. Або до Росії. Як їхні 20 колег на чолі із Дмитром Садовником, яких також підозрюють в участі в тих розстрілах. За чутками, п’ятьох обвинувачених екссиловиків хочуть віддати в ОРДіЛО в обмін на полонених українців.

Власне, чутки про те, що керівництво України готове поміняти осіб, яких звинуватили в розстрілах 48 людей із Небесної сотні, з’являються не вперше. Тут варто нагадати початок 2016-го та події у Святошинському райсуді Києва, який розглядає справу про розстріли на Інститутській. Тоді саме через чутки про можливий обмін громадськість зірвала кілька судових засідань, аби не допустити звільнення обвинувачених ексберкутівців. Врешті від цієї ідеї, здається, відмовилися. А суддя-голова Сергій Дячук зробив дуже незвичну для української Феміди річ: вийшов до преси і близько трьох годин відповідав на запитання журналістів.

Донедавна про ці владні ініціативи й не згадували, допоки світлі голови чи то з Офісу президента, чи то зі Служби безпеки України (на шостий рік війни досі важко зрозуміти, хто ж у нас відповідальний за обмін військовополонених, цивільних і бранців Кремля) вирішили піти протоптаним попередниками шляхом. За бажання, дії влади 2016-го можна було хоч якось пояснити. Мовляв, суд щойно почався, скільки треба засідань – ніхто не знає, коли і який буде вирок – незрозуміло. Тож "простіше віддати й забути".

Важко пояснити таке бажання Банкової у 2019-му. Коли до завершення суду лишається якихось 6–12 місяців. І тут можна говорити або про необізнаність Офісу президента в ситуації з розслідуванням справ Майдану (а приводи робити такі припущення вже є), або ж із відвертим бажанням поховати незручну тему. Мовляв, обвинувачених нема – не роз’єднуємо суспільство, перегортаєм сторінку й поїхали далі.

Читайте також: Віддати Росії беркутівців-убивць – це верх цинізму

Спробуймо уявити, що чутки про обмін підозрюваних у розстрілах на Інститутській – чиста правда. Тим паче, що цю інформацію авторові цих рядків впродовж двох тижнів підтвердило три джерела. Більше того, цю ж інформацію озвучував один із захисників ексберкутівців» (щоправда, в інших судових справах) Валентин Рибін. Мовляв, Україна збиралася віддавати частину колишніх беркутівців, але тепер викреслює їхні прізвища зі списків. Припустимо, що 27-го чи 31 грудня  п’ятеро колишніх силовиків їдуть в умовну Горлівку, махаючи ручками українській правоохоронній системі. Це означатиме лише одне: майже чотирирічна робота десятків, якщо не сотень людей знищена нестримним бажанням однієї особи будь-що організувати обмін.

Якщо обвинувачених у масових розстрілах на Інститутській справді віддають загарбникам, це говоритиме про таке: на шостий рік війни Україна геть не розуміє, як будувати стратегію з обміну "всіх на всіх". Згідно із міжнародним законодавством, під час війни сторони конфлікту можуть брати військовополонених. Тобто людей, які зі зброєю в руках воюють на боці однієї з країн. Росія загалом і Володимир Путін зокрема можуть довго робити вигляд, що "их там нет". Але міжнародна спільнота визнала факт міжнародного збройного конфлікту на українському Донбасі. Наприклад, Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду.

Тому Україна цілком законно затримує й судить бурятських танкістів, псковських десантників, спецназ із Тольятті та ще купу інших "відпускників". Водночас існує категорія людей, які прямого стосунку до збройного конфлікту не мали: наприклад, організатори псевдореферендумів, поплічники окуповантів тощо. Проти них відкривали кримінальні провадження за підозрою в тероризмі. Таким чином у наших тюрмах формувався обмінний фонд. Чимало справ проти сепаратистів, що не вели збройної боротьби, могли розвалитися у суді, чого не скажеш про справу щодо розстрілів на Інститутській.

Виникає резонне запитання: яким чином ексберкутівці пов’язані з конфліктом на Донбасі? Чому Україна має закопувати одне з найважливіших судових слухань сучасності? Адже зазвичай у Росію, на окупований Донбас віддавали або громадян РФ, або загарбників, або цивільних, які допомагали російським окупантам. Коли ж ми говоримо про підозрюваних у масових розстрілах – це суто внутрішньоукраїнська історія. І бажання Росії та її маріонеток тут можна  ігнорувати. Ну хіба що "чорна рота" Садовника діяла за прямими вказівками російських командирів , але тут варто вкотре нагадати: участь росіян у подіях 20 лютого 2014-го не доведена.

Попри все небажання уявляємо, що обвинувачені в убивстві 48 протестувальників таки їдуть автобусом десь на неконтрольовані Україною території. Тоді це свідчитиме про те, що Росія втручається у внутрішньоукраїнські справи. Інакше неможливо пояснити, яким чином ці люди потрапили на обмін. Адже згідно із законами України, колишніх беркутівців не можна міняти, поки немає судового вироку.

Читайте також: Проста тактика, що працює: навіщо Кремль зажадав звільнити беркутівців

Була ще одна можливість, яка видавалася доволі дивною – це зміна запобіжного заходу. Тобто екссиловиків відпускають із СІЗО й із-під домашнього арешту, скажімо, під особисте зобов’язання, вони пакують торби, сідають в автобус і їдуть на Донецьк. Знову ж таки, суто  за чутками, суддя Дячук із Святошинського райсуду дещо образився, коли прочитав новини, що він має когось там відпускати на обмін. Певно саме тому наступне судове засідання він призначив аж на 14 січня. Тобто на дату після обміну. Від гріха подалі.

Здавалося б, можна видихнути. Але змінити продовжений арешт можна в апеляційному суді. І якщо припустити, що екссиловиків таки обмінюють – то до кінця року є ще достатньо днів, аби розібратися із цією "проблемою". Врешті, обвинувачених можна просто вивезти із СІЗО й повезти прямо в Горлівку без рішення суду. Чи куди там мають їх доставити для передачі проросійським терористам. Але за кожним із цих варіантів обміну колишніх силовиків стоїть ламання через коліно на вимогу Російської Федерації. Суддів, яких змушуватимуть прийняти "правильне" рішення. Пенітенціарників, яких у теорії можуть змусити вивозити обвинувачених без судового рішення (хоча цей варіант  видається зовсім неймовірним).

Врешті, знову ж таки за чутками, вже були спроби зламати через коліно прокуратуру, яка мала попросити Святошинський райсуд змінити запобіжний захід. Хочеться вірити, що керівництво ГПУ не намагалося впливати на прокурорів. Не намагалося давати сумнівні вказівки. Що словосполучення "процесуальна незалежність" (тобто незалежність від генпрокурора) – не порожній звук. Та навіть якщо прокурорів й умовляли – вони не погодилися. Інакше б колишніх беркутівців, підозрюваних у розстрілах на Інститутській, випустили б із "акваріуму" ще під час судового засідання. Або одразу після нього.

Якщо уявляти, що  на Банковій так хочуть поміняти колишніх беркутівців, то коли це можна було б зробити? Відповідь одна: лише після оголошення вироку. І не лише тому, що справа про вбивство 48 людей 20 лютого 2014-го одна з найважливіших у справах Майдану. Причина ще й у тому, що вирок у цій справі можна буде в подальшому покласти в інші судові провадження. Якщо говорити простіше – прокурорам не доведеться доводити аже доведені й підтверджені іншим судом злочини. Наприклад, у тій же справі проти Януковича щодо його дій 18–20 лютого. Це щонайменше зекономить чотири роки часу й нервів адвокатам і прокурорам.

Родичі та друзі убитих на Інститутській, поранені й тяжко травмовані, чекали на вирок Святошинського райсуду майже чотири роки. Хочеться вірити, що люди з Банкової це розуміють. І попри своє бажання за всяку ціну повернути українських громадян із полону, вони разом із усіма учасниками судового процесу зможуть дотерпіти до моменту, коли суддя Дячук разом із присяжними вийде з нарадчої кімнати й оголосить вирок в найважливішому судовому засіданні сучасної України.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube