Для України минулий рік став епохальним, історичним. Віховим було все, що стосувалось змін в українському політикумі. І хоча про суттєву, принципову зміну влади чи політичних механізмів не йдеться, але форма тих процесів така, якої ми ще досі не мали. І правдою є те, що вона буде вимушеною для наступних поколінь.

Усе все більше ставатиме інакшим: нові форми роботи з виборцями, нові форми презентації влади. Довіра теж набуває нових форм. Стосунки українців з владою стають усе більш формально інтерактивними. Закінчилась, грубо кажучи, епоха «лекцій», пасивного вислуховування — навіть на майданах усе було інакше — і починається формування зовсім іншого сприйняття влади взагалі. Все це несе в собі нова культура. Хтозна, як її назвати — діджиталізація, віртуальний світ чи соціальні мережі. Але так чи інакше це зовсім інший тип дискурсу та культури спілкування.

Добре це чи погано? Я би сказав, що неминуче. Це шлях розвитку, пов’язаний з еволюцією технологій і суспільного життя. Та Україна ступила на нього, переступивши кілька етапів розвитку суспільної культури, і з одного боку добре, що це сталось так відразу — отже, ми встигаємо за новаціями світу та не застряємо в своїй архаїці. Та як консерватору мені це здається поганим. Таке враження, що все йде до гіршого: втрачається якість, глибина та певні цінності, що вироблялись культурою протягом багатьох століть.

Читайте также: С идентичностью лучше не шутить

Така фрагментарна, посічена суспільна свідомість надалі тільки розвиватиметься. Тому сприяють інформаційні кількаденні хвилі, з яких у цій страшенно композиційній реальності кожен точково вихоплює щось своє. Схоже на те, що нині ми переживаємо пік свободи, за яку так довго боролись, але як і кожна свобода, вона іде поруч з певними способами маніпуляції. Мені здається, що ця істеричність, короткотривалість вражень, реакцій і загальна подрібненість світу тільки посилюватиметься у 2020-му.

А кардинальних змін у новому році я не очікую — мені досить і цих. Та і звідки ще можна було б чекати якихось кардинальних? Економіка повільно прогресує, і що би не казали про різні спади і піднесення, насправді покращення відбувається постійно. Нині такі часи, коли кожен з нас, ці колективні «ми», можемо сказати, що так сито і в достатку нам ще не жилось. І якими би не були проблеми зі зарплатами чи ще чимсь — все це проблеми нових вимог. Такого забезпечення як нині ми ще не мали, і просто забуваємо порівнювати наше сьогодення з минулим: тепер навіть стан кризи чи занепаду стосуються зовсім іншого, загального рівня життя, а не так, як це було колись.

Я сподіваюсь на те, що наступного року відбуватиметься нарощення середнього класу — з’явились уже ті пружини, що дають цьому розвитку всі підстави. Не віриться, що найближчим часом наше суспільство стане більш-менш рівномірним: як демонструють світові тенденції, розрив між найбіднішими і найбагатшими продовжиться, і хтозна, що виведе наші особисті чорні регіональні чи галузеві плями. Проте нині ми вже маємо добрий і клімат і атмосферу для утвердження людей у середньому класі. Тобто в тому рівні достатку, звідки і починаються певні вимоги до розкоші та чогось більшого.

Загалом я хотів би побажати Україні, щоб якомога більше українців почали усвідомлювати ту величезну еволюцію, що нині відбувається у всьому світі: побуті, культурі, тенденціях, і щоб вони змогли розгледіти там себе. Повернення до старих моделей-схем неможливе, і хотілося б, щоб це зрозуміли як ті, хто ностальгує за Радянським Союзом чи умовною російською імперією, так і ті, хто живе націоналістичними ідеалами. Нам усім пора зрозуміти: нові часи, про які завжди говорилося, нині стали реальністю, і всі ті старі конструкції, які комусь хотілось би реставрувати чи нарешті утвердити, потребують модернізації, перегляду.

Єдиний вибір, який майорить перед нами у майбутньому — це між складною, фрагментарною та надсучасною організацією суспільства, яка болить і не влаштовує, та просто поверненням до тотального насильства, тоталітаризму, убогості та всього іншого. У нас є лише «або-або». І я би радив вибирати найменш болюче.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube