Нещодавно я запитала у свого друга, який повернувся з кількаденного туру містами Європи: "А де фотографії? Чому в соцмережах лише кілька світлин?" Він відповів просто: "Я хотів запам’ятати серцем, а не фотоапаратом. Я хотів набратися вражень, а не фотографій. Не бачив сенсу витрачати час на безцільне фотографування всього підряд".

І ці слова змусили задуматися: чому люди часто перетворюють своє життя на безкінечні фотогалереї, часто нудні, одноманітні та безглузді? Дехто не те, що подорожі перетворює на незліченні каравани світлин, а й звичайні прогулянки містом, покупку продуктів у супермаркеті, застілля тощо.

Пам’ятаєте в соцмережах "гуляло" таке цікаве спостереження: раніше в людей за все життя було десятків зо три світлин (народження та перші роки, свято в садочку, перший клас, випускний, весілля тощо), а зараз один похід у кафе під домом – і чи не сотня фотографій. Сміх сміхом, проте це дійсно так.

Звісно, коли йдеться про публічну людину чи успішного блогера, який у такий спосіб "набиває" собі авдиторію, то це одне. Нічого особистого – просто бізнес. А коли йдеться про всіх інших? Варто нагадати, що кілька років тому американська психіатрична асоціація офіційно визнала бажання робити селфі психічним розладом, який назвала "селфітіс". Ідеться про "обсесивно-компульсивне бажання сфотографувати самого себе й викласти фото в соціальних медіа, як спосіб заповнити брак самоповаги та заповнити прогалину в близькості". Гадаю, безцільне фотографування всього підряд має схоже підґрунтя.

Читайте також: Цінувати життя найкраще навчає госпіс – журналістка

Люди не лише безпредметно знімкують, а й ці нашвидкуруч зроблені та необроблені світлини розміщують в Інтернеті. Гадаю, що в багатьох є друзі в соцмережах, які не соромляться ділитися фотографіями жахливої якості, де розмите зображення, у когось "відрізано" пів голови, завалений горизонт, люди стоять проти сонця тощо. Ані естетичної, ані пізнавальної, ані інформаційної цінності такі світлини не мають. Гадаю, власники фотографій керуються таким принципом: "Аби було". Ба більше, люди, які засмічують стрічку безглуздими фотографіями, усіх інших відверто дратують.

Отож перш ніж щось фотографувати, а потім виставляти на загал потрібно поставити собі питання: "Навіщо мені це фото? А чи треба воно ще комусь?" Відповідь дозволить зекономити час і витратити його на щось корисніше.

На перший погляд парадоксально, проте безглузде фотографування забирає можливість спостерігати за навколишнім світом та бачити деталі. Наприклад, скільки разів бачила в музеях, що екскурсовод щось розповідає, а його ніхто не слухає, усі роблять селфі на фоні експонатів чи фотографують скульптури й картини замість того, щоби найперше слухати історію їхнього створення. Безмірне фотографування розпорошує увагу та, гадаю, не дуже приємне й екскурсоводу.

Ще буває так: ідуть двоє приємним надвечір’ям, на вулиці благодать і спокій. І тут починається: "Сфотографуй мене й так, і сяк". І замість того, щоби насолоджуватися красивими краєвидами та спілкуванням, хтось змушений довго й нудно клацати фотоапаратом. Буває й інакше: людина обриває розмову, дістає телефон і сама починає знімкувати то те, то се, повністю поринаючи в процес. А це неповага до співбесідника. Має бути певний етикет, розуміння того, що ти зараз не сам.

Також я переконана, що не завжди треба витрачати енергію та час на фотографування того чи іншого природного явища, іноді потрібно насолодитися цим моментом, взагалі за можливості вимкнути телефон і просто посидіти наодинці. Це наповнює внутрішньою гармонією та життєдайною силою.

А щоби щось пригадати, не обов’язково переглядати фото. Іноді варто заплющити очі й поринути в спогади: ось сонячна доріжка на морському плесі, он приглушені звуки нічного міста, а он там на пагорбі височіє старовинна церква. У пам’яті зберігаються найяскравіші моменти та образи, те, що дійсно важливе.

Читайте також: Журналістка: Життя з кредитами – це, без перебільшення, корисний та цікавий досвід

Ледь не забула, безцільне фотографування призводить до того, що в комп’ютері утворюються терикони світлин. І не завжди їх сортують у теки та підписують. Часто утворюється суцільне фотомісиво. Щоб із цим навести лад, потрібно вдосталь часу. Проте замість впорядкування люди скидають усе нові й нові світлини. У мене також була така проблема: мені довелося витратити кілька днів, щоб усе перебрати та знищити непотрібні й одноманітні фотографії. Мушу зізнатися, що це дуже нудна робота.

Ще зовсім недавно людство користувалося "мильницями". Купували плівку на 36 кадрів, заряджали у фотоапарат і ретельно думали над кожною фотографією, локацією, експозицією тощо. Кожна світлина – своя унікальна історія. Плівка обмежувала поривання до безкінечного клацання, змушувала обирати найважливіше. Зараз усе навпаки: спочатку фотографують, а потім думають. До того ж люди не вміють використовувати безкінечні можливості своєї сучасної фототехніки та мобільних ґаджетів. Такі терміни як витримка, діафрагма, ISO, експозиція їм абсолютно незнайомі.

Не варто забувати, що фотографія – це не лише знання та навички, а й справжнє мистецтво, яке має свої особливості та секрети. Правильне фотографування – це не лише про творчість, це й про почуття міри та смаку, повагу до самого себе та до людей, які поруч, усвідомленість процесу та правильно розставлені пріоритети.

Наостанок хочеться сказати таке: намагайтеся запам’ятовувати серцем, а не тільки фотоапаратом.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube