Про комунікаційний провал Банкової та особисто президента Зеленського під час історії зі збиттям українського літака МАУ іранським ПВО не говорив хіба ледачий.

Як і про те, що з піарно-цинічної точки зору ця жахлива трагедія допомогла президентові зам’яти дуже незручну історію з його поїздкою до Оману. Яка цілком могла стати таким собі мальдівським кілером для рейтингу, як це сталося з попередником Зеленського.

Щоправда, експерти, близькі до нинішньої влади та її симпатики, виголошують думку, що шостий президент себе поводив у цілому абсолютно правильно. Мовляв, не робив різких заяв, допоки самі іранці в усьому не зізнались. Не робив, щоби, мовляв, знову не стати об’єктом міжнародного скандалу, як у випадку з імпічментом президента США Трампа.

Взагалі пан Зеленський чомусь вирішив, що нормальна дипломатія – це для лохів, а "не лохи" все вирішують на кулуарно-таємних "тьорках", де можна швидко все "порішати", не надто зважаючи на етикет, закони чи мораль. Однак подібна тактика виявилася абсолютно недієвою в ситуації зі справжньою міжнародною кризою, коли важлива кожна хвилина, кожне слово й кожна дрібна деталь.

Через страусову політику заступника голови Офіса президента Андрія Єрмака, який і курує міжнародний напрямок, заяви українських високопосадовців мало того, що суперечили одна одній, та ще й по суті виявляли недовіру до стратегічних партнерів України. Тобто, США, Канади та Великої Британії, які досить швидко й чітко заявили, що літак збили іранські військові. Тоді як вустами президента ми кілька разів давали зрозуміти, що, мовляв, "ввечері гроші – зранку стільчики". У тому сенсі, що без доказів ми на слово нікому не віримо.

Щоправда, як виявилося, всі докази були передані, що ніяк не змінило поведінки Зеленського й Ко. Головною візитівкою якого під час цієї кризи було неадекватне мовчання, відповіді з величезним відставанням від реально потрібного часу та просто випадання з радарів ЗМІ на неадекватно довгий час. Що в цілому дало картину банального нерозуміння суті міжнародної політики.

Читайте також: Потрапляємо у кризу за кризою, а влада не розуміє, як на це реагувати – Портников

Власне, проблеми почалися з того, що саму звістку про падіння літака Зеленський зустрів аж ніяк не в Києві, а в тому самому Омані. Куди він полетів спочатку ніби відпочивати. Але після незграбних спроб прессекретарки Юлії Мендель пояснити робочим візитом опублікований російськими інформаційними звалищами в Україні факт того, що ж робить президент замість оголошеного раніше "Буковеля" на Аравійському півострові, ситуація стала ще більш фантасмагоричною.

Зеленський почав майже анекдотичні спроби довести, що він там таки з робочим візитом. Шляхом зустрічей із другорядними чиновниками цієї екзотичної держави, яку нерідко називають головним офшорним гаманцем того ж таки Ірану. Й от у саме такій ситуації приходить інформація про те, що український літак не просто зазнав катастрофи, а ймовірно був збитий.

Мало того, що президент повертається до Києва понад пів доби. І не на державному літаку, що чітко доводить недержавний характер його візиту до Оману. А далі починаються ось ці ігри у стилі Єрмака "вірю/не вірю". І це при тому, що, за інформацією секретаря РНБО Олексія Данилова, дані про ракету була одразу відомі вищому керівництву, іншу версію насправді по суті не розглядали. І навіть МАУ на своїй першій же пресконференції обтічно, але дали зрозуміти, що не вірять ні в яку техногенну катастрофу.

Ну, а далі почалося затягування часу з величезними пробуксовками після заяв світових лідерів. У результаті якої Зеленський показав для всього світу, що, по-перше, система державної влади в Україні повністю розбалансована й некомпетентна. А, по-друге, що сам Зеленський перебуває під впливом людини (Єрмака), яка уособлює собою якщо не відверто проросійську парадигму, то в кожнім разі "нейтральний дискурс", що вже багаторазово доводив свою негативність для Україну.

Грубо кажучи, ми ні з ким не хочемо сваритися й нікого не підтримуємо. Особливо ж ми не сваримося й навіть трошки дружимо – із Росією. Ми вже проходили подібний підхід двічі – в часи пізнього, зламаного "касетним скандалом" Кучми та в часи "розвиненого" Януковича. Обидва рази країна заходила в усе більш глибокий глухий кут.

Особливо комунікаційна імпотенція Зеленського виявляється, якщо її порівняти з аналогічною історією з минулого – збиттям Радянським Союзом цивільного корейського "Боїнґа" 1 вересня 1983 року біля Сахаліну. Нагадаємо, тоді цивільний "Боїнґ" "Корейських авіаліній" відхилився через помилку пілотів від свого курсу та двічі залетів до повітряного простору Радянського Союзу. Після чого його збив радянський військовий літак. Загинуло понад 250 людей.

Досить цікаво прослідкувати реакцію високопосадовців, особливо – південнокорейських, на цей інцидент. Аналогія саме із цим випадком видається доречною через кілька причин. По-перше, наявність ескалації між СРСР і США, опосередкованою жертвою якого став тоді корейський літак. По-друге, через те, що як тоді, так і зараз, реакція Білого дому випередила реакцію, власне, жертви. І, по-третє, бо й там, і там, зрештою, мова йшла про жахливу помилку, людський фактор, коли цивільний літак приймали за військовий через технічні проблеми та людський фактор.

Отже, як і тоді, так і зараз, чи не найпершими відреагував президент США. Тоді Рональд Рейґан, коментуючи трагедію, назвав її "злочином проти людства, який ніколи не повинен бути забутим", "актом варварства та нелюдської жорстокості". Подібної ж риторики дотримувалася і Японія, яка згодом надасть американцям перехоплений аудіозапис спілкування пілота радянського літака з його керівництвом, який чітко доведе, що саме СРСР збив літак. "Цивілізовані країни не визнають відхилення від маршруту злочином, за яке чекає смертна кара", – додала Джин Кіркпатрік, тодішня представниця США в Організації Об'єднаних Націй.

Читайте також: Стаємо навіть не пішаком, а клітинкою на шахівниці: чотири висновки щодо авіакатастрофи в Ірані

Два дня представники Радянського Союзу просто мовчали, на відміну від іранців, які намагалися відвести від себе підозри. Потім вустами начальника Генштабу Огаркова СРСР опублікував заяву щодо "невпізнаного літака", який "грубо порушив державний кордон і вдерся на велику глибину до повітряного простору Радянського Союзу". Москва стверджувала, що винищувачі-перехоплювачі зробили тільки попереджувальні постріли трасувальними снарядами. У заяві були також натяки на те, що політ виконували під керівництвом американців зі шпигунськими цілями, тому військові мали право збити літак.

Й ось тут нарешті на авансцену вийшов президент Південної Кореї Чон Ду Хван. Який дуже жорстко відреагував на спроби СРСР піти від відповідальності. Наведу одну з найцікавіших цитат із його тодішньої промови: "Ніхто у світі, крім радянської влади, не повірить, що 70-річному старому або чотирирічній дитині дозволили б летіти на цивільному літаку, завданням якого було порушення радянського повітряного простору зі шпигунською метою".

Все це супроводжувалося багатотисячними маніфестаціями протесту в самій Кореї, де люди висловлювали глибоке обурення варварськими діями "совку", палили радянські прапори та вимагали притягнення винних до справедливості. Надалі корейський президент і його наступники продовжили вкрай жорстку лінію поведінки щодо СРСР, яка закінчилася врешті перемогою. В 1990-му перший і водночас останній президент СРСР Михайло Горбачов визнав нарешті провину в цій трагедії та вибачився після встановлення дипломатичних стосунків між країнами.

Як бачимо, корейський президент також не одразу побіг коментувати трагедію, дозволивши першими вступити у гру США. Тобто обережність і виваженість – так. Хоча не забуваймо, що мова йде про доінтернетну еру, коли інформація розходилася зовсім не так швидко. Корейці також дочекалися першої офіційної реакції радянської влади. Ось тільки, на відміну від пана Зеленського, Чон Ду Хван не став добирати слів й одразу чітко оголосив позицію своєї країни.

І це при тому, що в розпалі була Холодна війна на одній із найгостріших її фаз. А Південна Корея перебувала на самому передку цієї війни. Тоді будь-яке необережне слово могло знову розв’язати війну на Корейському півострові. І нагадаю, Корея тоді навіть не мала дипломатичних стосунків із Радянським Союзом. Плюс СРСР до останнього відмовлявся визнавати свою провину у трагедії. Проте Південна Корея жорстко й недвозначно доводила свою позицію до моменту, допоки правда не була визначена.

Хтось може сказати – та звісно, вони такі сміливі були, бо були під прямим американським захистом у ролі стратегічного союзника США. Плюс Сполучена Штати одразу були дуже зацікавлені в цій історії ще й тому, що на борту корейського літака загинув цілий американський конгресмен, що летів до Сеула. Тому Білий дім швидко й чітко довів причетність СРСР до інциденту.

Що ж, цього разу на борту українського літака конгресменів не було, але США, та ще й Британія та Канада так само швидко й чітко оголосила про те, хто і як збив повітряне судно. Ось тільки на місці Чон Ду Хвана, який не грався в "кулуарщину" та домовленості з Москвою, опинився пан Зеленський. Який, здається, в цій історії не стільки переживав за людські життя, а за те, щоб його не використали у "брудних геополітичних ігрищах".

Плюс просто не мав поруч компетентних осіб, які б могли пояснити йому, що тільки чіткі й рішучі дії поважають на міжнародній арені в таких випадках. А той, хто вічно боїться, що його використають, неодмінно й безжально буде використаний. При чому з найбільшими втратами для самого себе як на зовнішній, так і на внутрішній аренах.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube