Вона боролася за право малювати, її не розуміли, але художниця вперто йшла до мети – стати художницею, і стала, і прославила Україну 

Художниця народилася 7 грудня у 1900 році у селі Богданівка, на Полтавщині. Свої перші кроки в малюванні вона робила потайки від усіх, на клаптиках полотна, малюючи вугіллям. Початкову освіту вона не отримала, за тиждень сама навчилася читати, тому батьки вирішили, що вона зможе вчитися сама, а малювати батьки їй забороняли та сварили. Але молодший брат Григорій пішов до школи, дівчинка дуже хотіла вчитися, але не склалося. Якось вона взяла зошит брата та почала малювати, за це її було суворо покарано.

«Що ти, скажена, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку? То тебе ж тоді ніякий біс і сватати не буде!..»

Мати нарікала на дочку, був незадоволений і батько, що дівчина не виходить заміж та відмовляє хлопцям. Біля 10 років один молодий чоловік чекав на її позитивну відповідь, але так і не дочекався, дівчину цікавило тільки малювання та шукала вона чоловіка, який би підтримав її захоплення малюванням, але хлопці лише з того сміялися, тому не поспішала вона під вінець, бо боялася, що чоловік буде забороняти малювати.

Читайте також: Самобутня українська художниця, що вразила Пікассо

«Коли я тому, з ким була думка одружитись, сказала, що, мов, хоч і піду за тебе заміж, а учитись малювати буду, а він почав мене висміювати і доказувати, що це неможливо (… щоб неосвічена селянка та й стала художником — та такого в світі ще не було!), а я вперлась та і кажу, що буду учитись і художником, хоч на старість літ, буду, буду — і все! … Хотілось піти у поле, зчепити руки на голові — і не плакати, не голосити, а сірим вовком вити!..»

1924 року Катерина подає документи у Миргородський художньо-керамічний технікум, але отримує відмову, через брак початкової освіти. В цьому ж році в село приїздять подружжя вчителів Іван та Ніна Калити, дізнавшись про талановиту дівчину, вони вирішили подарувати їй фарби, вона приходила до Калитів малювати.

В 1928 році Катерина Білокур намагається вступити вже до Київського театрального технікуму, але також отримує відмову. Катерина повернулася у село в дуже пригніченому настрої, але твердо вирішила опанувати художню майстерність самотужки.

У цей час художниця знову та знову доводить батькам, що вона буде малювати і хоче цього понад усе в житті. Але Катерина не відчуває підтримки рідних, а лише чує докори, зневагу та прокляття. І врешті-решт через самотність та тиск Катерина вирішує втопитися, дівчина заходить у крижану ріку та батьки вчасно помітили дочку та врятували. Після того вчинку, вона дуже застудила ноги та все життя страждала через хвороби ніг. Батьки тільки сказали на це, - «Ну малюй, будь ти проклята!».

«Обідно мені на природу, що так жорстоко зі мною обійшлася, наділивши мене такою великою любов’ю до того святого малювання, а тоді відібрала всі можливості, щоб я творила тую чудовою працю во всю шир мого таланту».

Мисткиня сама старанно виготовляла пензлі, фарби з рослин, вчилася грунтувати полотно, найбільше Катерина любила використовувати олійні фарби. Вона не робила ескізів по зафарбованому полю вона відразу ж малювала крок за кроком, деталь за деталлю. Найбільше Катерина любила малювати квіти, адже малювала вона здебільшого на повітрі, тому і мала особливі стосунки з природою, квіти ніколи не зривала, тільки ж споглядала та малювала.

Читайте також: Будинок Леонтовича: (не) місце туристичного паломництва діаспори та українців. ФОТО, ВІДЕО

«Та начебто аж посхиляються до мене та як не промовляють: «Хто ж нас тоді буде малювати, як ти покинеш? То я все на світі забуду, та й знову малюю квіти».

«Якби у мене була можливість хоч годин дві–три на день помалювати, то я б лічила за щастя. А то проходять дні, тижні, місяці і роки, а я, Боже мій, та яку б же я за той час виконала красу, які прекрасні твори! А я тільки плачу, дивлячись, що стоять полотна, лежать фарби, а я ось ношу в хату торф, а з хати виношу попіл, шукаю і рубаю дрова на розпал торфу, перу ганчірки, топлю піч… І я січас не художник, а попелюшка».

Якось Катерина почула по радіо пісню «Чи я в лузі не калина» у виконанні Оксани Петрусенко, і наважилася художниця відправити співачці лист з малюнком. Співачка була дуже вражена малюнком та передала малюнок знайомим художникам. І у 1944 році директор Музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай запропонував Білокур влаштувати виставку та викупити її картини, це було 11 картин. Катерина стала членом Спілки художників України та отримала звання народного художника України.

Нарешті художниця знайшла свій визнаний жанр, відшліфувалася техніка живопису та художня майстерність. Вона все життя прожила в селі, в 47 років, після смерті батька доглядала за хворою матір’ю. Коли мати померла, Катерину відвезли в лікарню там же вона і померла. Вона була самотньою усе житті, але одержима малюванням. Після смерті було знайдено аркуш, де написано її рукою, – «Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети. І тоді доля винагороджує їх сторицею і відкриває перед ними всі таємниці дійсно прекрасного і незрівнянного мистецтва…»

10 фактів про Катерину Білокур

• Перші картини худодниця малювала вугіллям на клаптиках тканини.

• Самостійно робила пензлі — вибирала з котячого хвоста волосини однакової довжин та зв’язувала їх ниткою.
• У 1949 році Катерина Білокур стає членом Спілки художників України.
• У 1951 році художниця була нагороджена орденом Знак Пошани, одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України.
• У 1956 — отримує звання Народного художника України
• Картини Катерини Білокур відомі не тільки українцям, а й поціновувачам мистецтва зі всього світу.
• Три картини Білокур — «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі.
• Картини малювала здебільшого на природі з натури.
• На честь художниці поставили балет “Катерина Білокур”.
• Катерина Білокур є представницею «наївного мистецтва» — це групи художників, які не змогли здобути академіної освіти, однак стали частиною розвитку мистецтва.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube