MENU

Обмінний фонд: влада грає на чужому полі та програє

395 0

Маю велику кількість знайомих, що були змушені виїхати та ніколи не поверталися додому, бо по той бік лінії фронту внесені в так звані "чорні списки", пише для "Тижня" Єлизавета Гончарова

Вже давно не їздять туди навіть у гості різні верстви населення: держслужбовці, правоохоронці, судді, військові, журналісти та члени їхніх родин. І річ навіть не в офіційній забороні: трагічні приклади, коли їх як заручників хапали навіть на похороні батьків, для багатьох стали показовими.

Звісно, можна запровадити ще більш суворою заборону, пропонувати, наприклад, підписувати письмове попередження про власну відповідальність за своє життя та свободу людини, що їде на окуповану територію чи в Росію. І сподіватися, що військових полонених чи справжніх розвідників, які потраплять у полон на території, що окупована Росією, буде якомога менше, і їх буде легше звільняти або обмінювати. Але...

Повертаючись додому, я їду потягом, що вщент наповнений потенційним обмінним фондом для псевдоправоохоронних органів псевдореспублік. За винятком невеликого відостка тих, хто, як і я, живуть на звільнених територіях, а ще військових, котрі повертаються з відпусток та відряджень – усі інші їдуть через КПВВ на територію окуповану.

Читайте також: "Гуманістична" капітуляція: заради порятунку дерев Зеленський палить ліс

Тому імпровізовані таксисти зазвичай не заморочуються, вигукують переважно одну назву населеного пункту, не уточнюючи, куди потім розтечеться цей потік. Вже там, на межі, людей відсортують за напрямками: система перевезення хоч і незаконна, але працює, як годинник. І на цьому етапі пасажири вже зазвичай неговіркі, адже бояться "стукачів". Ніколи не знаєш, чи не обернеться твій анекдот, вигук чи просто незадоволений погляд, вироком і підвалом.

Але в потязі, де зберігається видимість анонімності, все ще говорять і про це. За ці роки риторика щодо можливості бути затриманим змінювалась, що, звісно, вказує на певні тенденції. На початку анексії переказували однн одному випадки, коли люди на окупованих територіях зникали або були вбиті через майно (будинки, автівки, обладнання), але тих, хто перевозив свої нехитрі скарби в сумці в клітинку, це не дуже лякало, Мовляв, у "багатих свої примхи", хоча такі собі нотки Робіна Гуда зустрічалися все рідше, у міру того як убивати та грабувати почали звичайні хрущовки, з яких вирізали батареї опалення та знімали пластикові вікна.

Потім обговорювали гучні затримки "українських диверсантів", але тут уже вагонне суспільство ділилося на тих, хто в це принципово не вірив ("то все українське ТБ придумало, щоб нас усі ненавиділи") і тих, хто вважав, що за прояви принциповості все одно прийдеться платити – від захоплення патріотичністю відчайдухів до констатації того, що вони отримали по заслугах, якщо пішли "проти народу".

Про полонених військових частіш за все говорили, зітхаючи: "Це ж війна, якщо взяв до рук зброю, маєш бути готовим до полону", звісно, натякаючи, що вони ж ось, не беруть, тому майже в безпеці. Але вже на четвертому році війни майже кожний, із ким довелось їхати поруч, розповідав історії про знайомих або навіть рідних, котрі потрапили "на підвал". І причин було вже набагато більше, вони ставали прозаїчнішими та майже побутовими: окрім підтримки "неправильної ідеології", це могли бути і шкідливі звички, і порушення комендантської години, і небажання платити данину за невеличкий бізнес, і навіть корупційні історії вже у складі нових структур "влади".

Читайте також: "Миротворці" з УПЦ МП: ініціатива Сивоха відповідає російським інтересам

Але більшість із цих затримань, про які мої співрозмовники казали "ні за що", дивним чином дуже часто перетворювалися на фігурантів політичних статей. Нетверезий молодик, що фотографувався на тлі якоїсь дорогої автівки, ставав диверсантом, що збирає інформацію про структури псевдореспублік, чварна продавчиня на ринку, яка завжди всім незадоволена – пропагандисткою, що підриває довіру до нової "влади". Перевізники, як свідчить останній обмін, теж ласий об’єкт для "МГБ": людину, яка щодня перетинає лінії фронту, можна обвинуватити в будь-якому злочині, навіть якщо вона не має жодних політичних вподобань.

До речі, Служба безпеки України підтвердила, що має інформацію про використання на окупованій території перевізників як агентів: "Представники так званого "МГБ ЛНР" ставлять приватним перевізникам завдання зі збору інформації про громадян, які постійно їздять на підконтрольну Україні територію. Особливо їх цікавлять люди, що отримують соціальні виплати та відвідують державні установи. Осіб із цих списків терористи розглядають як потенційних агентів та диверсантів". Тому гробове мовчання пасажирів, що їдуть до КПВВ, вже не здається параноєю...

Зараз на неконтрольованій території почалися масові затримання людей, що мають українські паспорти й українські номери на автівках. Про це теж шепочуть у вагонах, і кожний другий подумки вже приміряє ці умовні кайдани на себе. І таких приводів, коли українські громадяни на окупованій території ставатимуть заручниками, яких незаконно позбавлятимуть волі, катуватимуть, убиватимуть – є і буде безліч. Сьогодні одне, завтра – інше. А можна взагалі без причини.

І, звісно, держава як система, що повинна гарантувати безпеку своїм громадянам, маэ робити все, аби люди не опинялися в таких жахливих умовах. Але практика обмінів, що зараз існує, на жаль, є грою не на нашому полі. Тому що перервати цей процес збільшення "обмінного фонду" можна тільки єдиним способом – звільненням захоплених територій.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Єлизавета ГОНЧАРОВА


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини