Сьогодні, 3 лютого, у предстоятеля Православної церкви України митрополита Епіфанія день народження. Ми недалеко рознесені – в мене післязавтра.

Але в нього ще й день інтронізації. У певному сенсі – день народження вдруге.

Є такий сюжет – і я люблю цей сюжет. У ньому боєць обирає собі супротивника, якого вважає більш за жертву. Мовляв, дайте мені цього, худорлявого, я його...

На цих словах Голіафові зазвичай щось прилітає в лоба.

Читайте також: Рік після Об'єднавчого собору: які виклики на нас іще чекають

Не буде таємницею те, що дуже багато різних і впливових людей іще роки з півтора тому вважали владику Епіфанія саме таким. Молодий, недостатньо досвічений, тихенький – буде чутливим до прохань великих людей, або ж...

Вийшов зовсім інший "або ж".

Я не скажу, що ми тут прямо всіх перемогли, філістимляни біжать, лапті гублячи, а на всіх вулицях пальмове гілля. Нє. Трішки складнішою є ситуація. Ми не настільки далеко відійшли від краю прірви.

Але владика робить те, про що я мрію. Він робить інституцію. Він робить церкву, де голова – Христос, а не єпископ чи політик.

Я люблю інституції. Вони стійкі. Вони не залежать від особистостей, вони збудовані на принципах і процедурах. Їх неможливо вбити, вдаривши у слабке місце, бо в них усі місця сильні.

Читайте також: Епіфаній: Отримання Томосу можна порівняти з Актом проголошення незалежності України

Мені видається, що владика Епіфаній робить церкву здорової людини. Церкву, яка буде одним зі стовпів, що підтримуватиме Україну як державу та націю – із чим зрештою погодяться й люди іншої віри, й об'єктивні атеісти, як погодилися, коли Михайлівський відчинив двері майданівським студентам. Поступово й обережно, але чітко та впевненно. Хтось – подеколи і я – сподівається на швидші темпи. Свої сподівання я і мої колеги виклали у "10 тезах" – і знаємо, що багато з викладеного там суголосне й вашему баченню. Але, з іншого боку, не на наших плечах ризики та відповідальність.

Тож дякую, владико. Ваш перший рік був добрим роком. Принаймні, з моєї позиції вірянина.

Я мріяв би привітати особисто. На жаль, повернуся в Україну лише пізно ввечері. Сподіваюся, ви це прочитаєте – чи мої колеги передадуть мої щирі вітання.

Είς πολλά έτη, δέσποτα!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube