Еліза Дулітл, ключова героїня п'єси "Пігмаліон" Бернарда Шоу, під час свого перетворення із простолюдинки на леді зіштовхується із грандіозним бар'єром. Служниця пропонує їй прийняти ванну, а для цього треба роздягнутися й зануритися у велику штукенцію, наповнену водою. Під час цієї процедури немає свідків, окрім тієї самої служниці, але для Елізи вона здається немислимою. Роздягнутися в чужому домі? Віддати своє тіло якійсь процедурі? Змити все те, що воно носить на собі – запахи, досвід, доторки природи, бруд, але мій – заради чого? Вона, каже Еліза, знала жінку, яка померла від того, що часто милася.

Епізод із "Пігмаліона" є маркером того, що відбувається на початку ХХ століття в центрі світу, Англії – відмінність між вищими класами й нижчими стала відмінністю гігієнічною. Вищі вже регулярно миються, нижчі – ще ні. Перші вже добре пахнуть, другі – все ще смердять.

Але століття-півтора перед тим цієї відмінності не існувало. У середині XVIII століття леді Монтаґю, дружина британського посла в Османській імперії, описує в щоденнику візит до жіночої турецької лазні. У тамтешньому публічному просторі жіночі тіла ретельно оберігають, ми не бачимо майже жодної частини. У лазні жінки скидають увесь одяг і без жодного сорому показують тіла – звісно, тільки іншим жінкам – у їхньому природному стані. Для леді Монтаґю це був шок – вона ще не знає, що таке тілесна чистота. Немите тіло, бруд під нігтями, не надто приємний запах – про неї багато чого розповідають. Леді Монтаґю ще живе в тій добі європейської цивілізації, яка вважає, що тіло потребує радше декору, ніж гігієни.

Читайте також: У гонитві за знаннями ми все більше стаємо суспільством невігласів

Сюжет, який розповідає у турецьких листах, стане вірусним для західноєвропейської уяви протягом усього ХІХ століття. Пік цієї уяви про еротичний, безсоромний Схід, країну солодких тіл і насолод, voluptas, – знаменита картина Енгра, центрального художника французької "академічної" школи, під назвою "Турецька лазня". Деякі тіла здаються незграбними, пози штучними, а вирази обличчя – немов належать лялькам, а не людям. Утім, картина Енгра була важливим симптомом. Побачити стільки оголених людей, тіл, які відкривають себе турботі тепла, води й пари та регулярно занурюються в атмосферу тотального очищення – для Європи все ще було немислимим.

Відтоді все змінилося. Протягом ХІХ століття вищі класи почали розширювати простір гігієни тіл. Вода, мило, профілактика, купання, пляжі, море – ці звичні для нас речі ввійшли в західну культуру саме у ХІХ столітті. У ХХ вони поширилися й на робітничі класи. Саме тому історія про Елізу Дулітл від Бернарда Шоу така важлива. Гігієна тіл – творіння недавніх часів.

Сьогодні, у першій чверті ХХІ століття, тілесна гігієна є чимось цілком очевидним і зрозумілим. Наші тіла регулярно проходять ритуал очищення. Ми не мислимо життя без щоденного душу й регулярного миття рук.

Читайте також: Страшніше за коронавірус: це винищить нас швидше за всі відомі науці штами

Але з'явилася інша проблема. Ми чистимо тіла, але забруднюємо мозок. Інформаційний бруд ллється на нас щодня безсоромними потоками, і ми не знаємо, що з ним робити.

Сьогодні ми – нащадки леді Монтаґю чи Елізи Дулітл. Думка прийняти внутрішню ванну, аби очистити думки від потоків інформаційного сміття, поки що викликає в багатьох із нас нерозуміння. Навіщо це робити? І головне – як?

Утім, час внутрішньої гігієни настав. Гігієни розуму. Інформаційних дієти, спа та фітнесу. Така дієта навчатиме нас відрізняти корисне від згубного й опиратися небезпеці інформаційного ожиріння. Інформаційне спа навчатиме очищувати мозок у практиках медитації, вилучення з потоків і концентрації. Інформаційний фітнес навчатиме перетворювати інформаційний жир на такі ж м'язи.

Коли за століття на нас дивитимуться нащадки, вони дивуватимуться так само, як ми дивуємося з леді Монтаґю. Невпорядковане гортання телефона здаватиметься їм подібним до нерозбірливої їжі чи небажання вчасно прийняти душ.

Наш мозок, як і наші тіла, потребують турботи та гігієни. Зрештою, саме він робить нас homo sapiens.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube