MENU

Ніхто не забороняє переосмислювати Майдан, але це не привід для реваншу всього того, проти чого боролася Революція гідності – думка

388 0

Українці рідко одностайні в своєму розумінні історії, але події 2013−2014 років мільйони з них пам’ятають, як спробу змінити країну на краще

Українці рідко одностайні в своєму розумінні історії, але події 2013−2014 років мільйони з них пам’ятають, як спробу змінити країну на краще

Історія не любить круглих дат. У передвиборчій метушні пройшло п'ятиріччя Революції гідності, а ось у шостий рік розстрілів на Майдані великі українські телеканали включили шоу під умовною назвою "Переосмислення".

Переосмислити Майдан? Завдання нетривіальне. Але телеграм-канали Андрія Портнова, чиновника з ієрархії Віктора Януковича, і нардепа Максима Бужанського зайняті саме цим завданням, пише у своєму блозі на НВ Іван Верстюк.

Знаєте, у виставі "Вечері сьогодні не буде" іспанського драматурга Антоніо Аламо є такий момент. Йосип Сталін, випивши кримського вина, звертається до членів Політбюро в останній вечір свого життя: "Ви думаєте, когось цікавлять ці ваші митні тарифи з Болгарією і Румунією? Людей цікавить, перш за все, безпека партії!".

Так і тут. Портнова і Бужанського особливо не цікавить реформа митниці, зелені тарифи, співпраця зі Світовим банком, продажі Укроборонпрому, кредитна політика Національного банку, дефіцит води в Криму або робота посла України в США. Їх цікавить доля бійців Беркута, які намагалися придушити Революцію гідності.

У сленгу, яким користуються бійці інвестиційного ринку з Волл-Стріт, є вираз "Gut feeling". Цей вислів складно перекласти дослівно. Якщо приблизно, то вийде щось на кшталт "Інтуїція, яка виходить від внутрішніх органів". Ти можеш купувати або продавати цінні папери саме з тієї причини, що тебе підштовхує до цього gut feeling – те складне відчуття, йти всупереч якому дуже непросто. Ось і реваншисти керуються схожою інтуїцією. Не тверезим розрахунком, не аналізом політичної ситуації, а якимось внутрішнім відчуттям.

Читайте також: Венедіктова продемонструвала, як режим Зеленського ставиться до Революції гідності

Але подивімося на те, чим був Майдан 2013-2014 для України. Була повалена влада Януковича з усіма її "принадами". Система злодійства, сконцентрована на верхівці, ретранслювалась у тисячі невеликих локальних корупційних розкладів. Жахлива відьма на ім'я Корупція плела свої мережі, що обплутують весь державний сектор з прилеглими до нього галузями – від армії до економіки, від внутрішніх процесів до зовнішньої політики, від медіа і соціальних мереж до скуповування експертів з усіх питань.

Хто не лінувався в ті роки читати дуже цікаву паперову брошуру "Вісник держзакупівель" – той бачив, які нереально високі ціни були на ремонт доріг. Укравтодор переплачував у десятки разів за ямкові ремонти в українських областях тільки з тієї причини, що там, нагорі, всі на це закривали очі. Подібних історій було багато. Це і спроба фінансувати євробондами будівництво Подільсько-Воскресенського моста в Києві, який досі не добудований. І кумівство при розподілі підрядів на ремонт Охматдиту та будівництво розв'язки на Поштовій площі.

Особисто я за час перебування при владі Януковича настільки розчарувався в журналістиці, що готовий був піти з неї в фінансову галузь, аби не бачити цю жахливу "заказуху" в медіа від людей, близьких до "Партії регіонів". Але Майдан і інституціалізоване прагнення мільйонів українців змінити ситуацію показало, що у своїй зневірі я далеко не один. А тому є надія на зміни.

Так, Петро Порошенко, що прийшов до влади,  теж не виправдав багатьох надій. І про це, напевно, треба сміливо і відкрито говорити. За публічну критику Порошенка у твою поштову скриньку вже не прийде повістка від СБУ чи Генпрокуратури. Але одна справа – переосмислювати правління Порошенка у порівнянні з режимом Януковича, а зовсім інше – намагатися виправдовувати Беркут і МВС у їх спробах розігнати Майдан і придушити волевиявлення суспільства.

Хто був на провідних ролях в суспільстві за часів Януковича? Це були сотні найдивніших персонажів, котрі прорвалися до Києва з регіонів і вигризли тут собі посади і зарплати. Чимось вони були схожі на радянських комсомольців у своєму бажанні вислужитися перед начальством. Вони мислили категоріями кар'єрного зростання будь-якою ціною. Вони продавали і продавалися. За поїздку в Лондон за рахунок одного з близьких до Януковича олігархів ці діячі були готові на все. Багато з них після 2014 року пішли з публічної площини, оскільки заробили на Партії регіонів достатньо, щоб в наступні роки навіть не напружувати себе зайвою роботою.

Читайте також: Зупинити світанок мерців: ексрегіонали атакують Революцію гідності

Чи хоче Україна реваншу і повернення цих людей? Чи хоче Україна, щоб її теперішні широкі можливості знову відійшли кар'єристам зі складною життєвою історією, які за $10 тис. готові на все? Чи хоче Україна, щоб її політики мислили категоріями договірних і внутрішніх розкладів, а не реформами і змінами? Мені здається, все це риторичні запитання.

Те зростання креативних настроїв у суспільстві, яке сьогодні призводить до створення нових робочих місць, нових продуктів, цілком міг статися і в 2011-му, і в 2012-му. Але жорсткий режим Партії регіонів не давав молодої порослі українських міст і сіл як слід стати на ноги. Всіх заганяли в усталену систему олігархічної економіки, де ти міг піти або робітником на завод, або продажником на телефон у найближчий офіс однієї з торгових компаній. Для креативу місця не залишалося. Відповідно, його не було і для економічного зростання.

Майдан 2013-2014 років привчив українців до того, що якщо вони всі разом чогось дуже сильно захочуть, то обов'язково зможуть це зробити. Про щось подібне писав у своїх складних, давно забутих трактатах Георг Гегель — про дух історії й інші небанальні ідеї. Українці тоді, в ту поворотну зиму, повірили, що ти ніколи насправді не опиняєшся зі своїм світоглядом один на один, тому що Україна – це велика країна, де мільйони поділяють твої погляди.

Так, українці можуть скоювати політичні помилки. Вони можуть вірити тим, хто цього не заслуговує. Вони можуть робити ставку на дивний одноденний хайп, не помічаючи п'ятирічної, десятирічної перспективи. Вони часом купуються на душок, що пахне  правильністю, з яким працювала на широких полях ленінських "реформ" ще Червона армія. Працювала шашкою і багнетом. Але точно те саме можна сказати про будь-яке суспільство, не тільки українське.

Будь-який рух до змін викликаний широким імпульсом, і кожен цей імпульс розуміє по-своєму. Хтось в ньому бачить необхідність вступити в партію Слуга народу Володимира Зеленського і намагається бути у фарватері всього нібито правильного і небанального. Хтось бачить в цьому імпульсі право нарешті реалізувати все те, що довго, роками відкладав на потім. Хтось намагається продати свою вічну ностальгію за чимось – за радянським прочитанням історії Другої світової, за так званою промисловою міццю України, за втраченим домінуванням на військовому і космічному ринках.

Читайте також: Від зради Майдану до Дебальцівської поразки

У кожного є гарантоване всіма можливими конвенціями право брати участь в тих суспільних змінах, в які вона або він вірить. У 2013-2014 мільйони українців повірили в євромайдан. Десятки з них лягли під кулі бійців Беркута в чорній вуличній формі, що викликає страх і жах, з жовтими пов'язками на руках, які пам'ятають, напевно, всі. Ні телеграм-канали, ні великі телевізійні канали не мають права відбирати в українців можливість згадувати багатомільйонну спробу об'єднатися навколо чогось правильного і прогресивного як важлива історична подія. У цьому питанні українці – самі собі господарі.

Якщо ж це право відбиратимуть – боронь Боже, виникне новий імпульс до тих змін, який винесе на звалище історії тих, хто так хоче повернення до колишнього, але ховається під маскою чогось нового і прогресивного. Нагадаю, що любитель поміркувати про Другу світову в радянському ключі – проросійський діяч Вадим Колесниченко – навіть у Партії регіонів вважався маргіналом. Його приклад повинен же чомусь вчити.

Ніхто не забороняє переосмислювати Майдан і намагатися шукати відповідь на запитання, чим він був для мене, для тебе, для нього, для неї – тоді і чим є зараз. Але це не привід для реваншу за все того, проти чого боролася Революція гідності.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Іван ВЕРСТЮК


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини