П'ята річниця із дня вбивства Бориса Нємцова – не просто привід згадати про відомого політика та громадського діяча, який не побоявся жорстко засудити путінську агресію проти України. Це ще й можливість зрозуміти, як змінився російський режим із 2014 року, пише Віталій Портников для "Еспресо".

Читайте також: Портников: Головна мета Путіна очевидна – "один народ", одна держава

Анексія Криму стала демонстративним порушенням міжнародного права й зобов'язань самої Росії. Путін вирішив начхати на будь-які правила, будь-які норми. Вбивство Нємцова стало продовженням цієї зневаги до правил – тільки вже неявних. До цієї загибелі вважали, що люди, які були частиною політичної еліти країни, можуть відчувати себе у відносній безпеці навіть якщо є опозиціонерами. Що таких людей у Росії не карають "за політику".

Вбивство Нємцова стало доказом того, що й ці правила змінилися. Колишнього першого віцепрем'єра російського уряду, можливого спадкоємеця Єльцина було вбито в декількох десятках метрів від резиденції Путіна. Убито демонстративно, щоб усі розуміли – час уседозволеності минув навіть для "принців". І не потрібно думати, що російська політична та підприємницька еліта не зробила із цього правильних висновків.

Читайте також: Годі вірити в можливість домовитися з Путіним: він хоче бачити українців рабами

Якщо до 2014 року в Росії панував класичний пострадянський авторитарний режим, то після Криму, Донбасу й убивства Нємцова почався транзит у тоталітаризм радянського зразка. І цей транзит триває на наших очах. Причому потрібно розуміти, що нова тоталітарна держава, яку будує Путін, просто не може обійтися ані без нових війн із Україною, ані без нової окупації українських територій, ані без спроб приєднати до Росії Україну та Білорусь.

Нємцов добре розумів це. І поплатився життям і за своє розуміння, і за свою біографію. За саме відчуття того, що міг бути президентом іншої Росії – країни, яка б не вбивала, не крала й не розкладалася б на наших очах.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube