Демонтаж пам'ятника Петрові Столипіну на Думській площі

103 роки тому в Києві відбулася маніфестація патріотичних сил на підтримку Української революції, яка стала демонстрацією піднесення українського національно-визвольного руху й засвідчила його масовий характер.

Із самого ранку 19 березня (1 квітня) 1917 року площа біля Володимирського собору, яка була визначена збірним пунктом учасників маніфестації, не могла вмістити всіх охочих взяти в ній участь. Учасники процесії заполонили увесь Бібіківський бульвар (нині бульвар Тараса Шевченка) і Володимирську вулицю біля університету. Участь у маніфестації взяли близько 100 тисяч осіб – військові-українці (30 тисяч осіб), робітники, студенти, учні гімназій, діти цз притулків, службовці, члени українських товариств. Окрім того, учасниками маніфестації були 14 військових оркестрів та п'ять хорів. Як згадував пізніше Михайло Грушевський, "весь Київ, можна сказати, виступив: одні в процесіях, інші на них дивитись".

Колони маніфестантів були прикрашені численними жовто-блакитними прапорами, а особливою окрасою стали 300 хоругов із національними символами, зображеннями Тараса Шевченка й архангела Михаїла. В авангарді колон українських козаків на коні гарцював актор Микола Садовський у козацькому вбранні.

Читайте також: Степова дивізія проти більшовицьких звірств: якою була і як формувалась Армія УНР. ФОТО

Колони пройшли вулицею Володимирською, далі Фундуклеївською (тепер це вулиця Богдана Хмельницького) на Хрещатик, до будинку Київської міської думи, на балконі якого зібралися для виступів представники нової вищої міської влади – президія виконавчого комітету Ради об'єднаних громадських організацій, командування Київського військового округу, депутати міської думи.

Там колони спинилися, аби послухати виступи провідників. А потім вулицею Михайлівською, обігнувши Думу, маніфестанти піднялися до Софійської площі, де відбулося Українське віче.

На імпровізованих трибунах зі складених дров виступили лідери українського руху Микола Міхновський, Микола Стасюк, Сергій Веселовський, Михайло Єреміїв, Михайло Грушевський.

Серед слухачів було близько десятка людей із транспарантами, на яких були написані гасла "Хай живе самостійна Україна з гетьманом на чолі". Щоправда більше було тих, хто просто вимагав автономії України – не всі того часу вірили в цілковиту самостійність України, зокрема й самі провідники українського руху.

Читайте також: Просто перестати існувати – колись так уже сталося

Але саме відтоді Софійський майдан став символічним місцем урочистих зібрань із нагоди проголошень Універсалів і декларацій, місцем народних виступів і військових парадів армії УНР. Адже тут було засвідчено жагу української спільноти до об'єднання й національного самовизначення.

"Мета маніфестації 19 березня була осягнена: вона виявила наглядно й імпозантно, що українство – се не фікція в головах гуртка романтиків чи маніяків-інтелігентів, а жива сила, яка має силу над масами, їх рушає й підіймає." (Михайло Грушевський, "Спомини").

"Українська маніфестація була переломовим моментом в розвитку українського руху в Києві: тепер відразу і свої і чужі побачили, що українство – сила, що за ним маси, а не якісь окремі гуртки і купки. Ми всі почули вперше твердий ґрунт під ногами, почули себе господарями в своїй хаті." (Дмитро Дорошенко, "Мої спомини про давнє-минуле").

Знову й знову намагаємося намацати ґрунт століття потому...

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube