"Формально правильно, а по суті знущання". Цей афоризм Ульянова-Леніна врізався мені в пам’ять ще в студентські часи. Можливо, тому, що сказані вони були 1921 року, на початку непу, на адресу не якихось там буржуїв, а однопартійців – російських більшовиків. Світ змінився, а сентенція ця, попри особу їхнього автора, залишилася – і час від часу вигулькує з пам’яті.

А підстав для цього вистачає. Одна з останніх – стаття в солідній The Washington Post (18.03.20) під назвою "Після шести років і 20 мільярдів доларів російських інвестицій кримчани задоволені (варіант – щасливі під) російською анексією" (Six years and $20 billion in Russian investment later, Crimeans are happy with Russian annexation), підписана трьома солідними авторами. Це професори університетів США та Великої Британії Джерард Тол, Джон О’Лафлін і Крістін М. Бакке (Gerard Toal, John O’Loughlin and Kristin M. Bakke). І сама стаття написана вельми солідно, із використанням соціологічних матеріалів, зокрема й замовлених спеціально авторами такій солідній інституції, як московський незалежний "Левада-Центр".

На початку статті написано таке: "Після спішно організованого і глибоко суперечливого референдуму 16 березня 2014 року, після військової окупації півострова Росією, президент Росії Володимир Путін підписав договір про приєднання із кримськими лідерами в Москві... Знялася лавина міжнародної критики. Аналітики зазначають, що це була перша анексія однією державою території сусідньої держави на Європейському континенті після Другої світової війни. В ООН 100 країн засудили несанкціонований референдум і підтвердили свою підтримку територіальної цілісності України".

Читайте також: Кримські колаборанти брешуть про "щастя" бути анексованими

Після цієї преамбули йде, так би мовити, "амбула", в якій стверджується, що кримчани, включно із кримськими татарами, підтримують цю анексію: "Умови, за яких проводився референдум у березні 2014 року в Криму, були далеко не ідеальними. Однак більшість спостерігачів визнає, що більшість, хоча не всі, кримчани підтримували приєднання півострову до Росії (уряд Росії заборонив використовувати слово "анексія" для опису цих подій). Численні опитування підтвердили цей висновок. У грудні 2014 року "Левада-Центр", найнадійніша російська опитувальна компанія, провів для нас опитування в Криму, яке підтвердило ці результати. Наш аналіз результатів опитування використовував термін "загадка Криму", щоб описати розрив між легітимністю нового статусу Криму для більшості його жителів та його нелегітимністю в міжнародній спільноті. Чи змінилося ставлення до анексії у 2020 році після 20 мільярдів доларів інвестицій із Москви і приведення інфраструктури у відповідність до російської? Коротка відповідь: ні. Три найбільші етнічні групи Криму загалом задоволені напрямом подій на півострові. Репрезентативне опитування в грудні 2019 року, також проведене "Левада-Центром", повторило багато питань, які ми ставили п’ять років тому. Тобто ми знову запитали про підтримку анексії (ми використовували "приєднання до Росії" – більш нейтральніший термін) та наскільки люди довіряють конкретним політичним лідерам. Ось що ми з’ясували: підтримка приєднання до Росії залишається дуже високою (86% у 2014 -му та 82% у 2019 році), й особливо висока вона серед етнічних росіян та українців. Ключовою зміною з 2014-го стало значне зростання підтримки з боку татар, тюркського мусульманського населення, яке становить близько 12% населення Криму. 2014 року лише 39% цієї групи розглядали приєднання до Росії як позитивний крок, але ця цифра зросла до 58% у 2019 році".

Наведу ще фрагмент статті, присвячений спеціально кримським татарам, і її загальний висновок. Отже: "Татари були в центрі уваги США й Заходу щодо скарг про порушення прав людини на півострові, із боку як місцевої влади, так і Москви. Водночас зростання сприйняття нової політичної реальності, що поєднується зі зростанням очікувань на краще майбутнє, знаходить вияв у зміни кількості [прихильників приєднання], яку ми бачимо в плані цієї важливої меншини".

І врешті резюме: "Анексія Криму продовжує обурювати більшість євроатлантичних держав... Але навіть найлютіші критики Росії визнають, хоча вони рідко це публічно висловлюють, що Крим не збирається повертатися в Україну найближчим часом. Аналогія, яку ці критики використовують, – це балтійські держави, окупація яких та входження до Совєтського Союзу ніколи не були офіційно визнані урядом США. Хоча ця аналогія перегукується з давніми оповідями США часів холодної війни про нації, які потрапили в полон "імперії зла", її бачення Криму як "окупованої території" не узгоджується з матеріальними та світоглядними реаліями сучасного Криму". Крапка.

Що тут скажеш? Мені пригадуються статті не менш солідних професорів, які до початку в СССР перебудови розповідали західній авдиторії про те, що в "Совєтській Росії" (так вони зазвичай називали імперію Кремля) населення не уявляє собі іншого життя, ніж під владою КПСС, і питання тільки в тому, щоб сприяти "модернізаторам" із совєтської верхівки зробити життя народу щасливішим і заможнішим. І не лише в газеті "Правда" передруковували переклади цих статей, а й у спеціальних збірках із грифом "ДСП" ("для служебного пользования"), в інформаційних спецвипусках для номенклатури тощо – бо ж навіть в об’єктивно просовєтських статтях траплялися формули на кшталт "окупація держав Балтії", "переслідування євреїв", "інтервенція в Афганістан" тощо, які не повинен був знати "посполитий" люд. Але "по знайомству" навіть за Брежнєва можна було дістати і прочитати багато чого. Зокрема – із констатацією: ми, звісно, не визнаємо совєтську анексію держав Балтії, але ж реалії вимагають зважати на реальний стан справ... І подивіться зрештою, скільки прибалтів у КПСС і комсомолі, скільки серед армійських офіцерів, як вони голосують за "непорушний блок комуністів і безпартійних" (так, ці вибори не надто демократичні, але ж...), скільки коштів Москва вкладає в розвиток цих трьох республік – і так далі.

Читайте також: Повторюється ситуація 1944 року: в окупованому Криму Росія влаштувала гібридну депортацію

А тепер поставмо запитання: які результати дало б соціологічне опитування, проведене за часів Брежнєва чи Андропова, скажімо, в Литві, якби там було запитання: "Чи підтримуєте ви вступ своєї республіки до СССР?". Гарантія: не менше ніж 80% дали би ствердну відповідь. І ціна такому опитуванню була би не надто великою – воно зафіксувало лише б те, що існує певна (і не така вже й мізерна) частина населення, яка не боїться говорити те, що йде всупереч "лінії партії". Проведені авторами статті опитування теж свідчать, що в Криму існує досить значна частка населення, яка не згодна з "лінією партії" або сумнівається в ній, попри можливі репресії за цю незгоду чи ці сумніви, висловлені публічно, тобто соціологам (а що такі репресії існують, доводити, думаю, не треба). Натомість більшість респондентів відповідає на запитання соціологів так, як вона б відповідала на запитання агентів ФСБ (до речі, істотне падіння рейтингу Путіна засвідчує наявність серйозних проблем у кремлівській верхівці та спецслужбах, чи не так?). Адже кому потрібні зайві проблеми, бо ж Путін піде, а Кремль і Луб’янка зостануться... Ну, а з кримськими татарами ситуація ще більш рельєфна: за минулі шість років їх стільки пресували, з одного боку, і підкуповували, з іншого, що більша частина представників цього корінного народу Криму не стане говорити те, що насправді думає, якимось незнайомцям.

Можуть сказати: "Левада-Центр" проводить численні опитування в Росії, він примудряється отримувати доволі точні показники стану настроїв населення цієї держави! Так. Але Крим – це особлива парафія. І тут далеко не все можна безпечно називати своїми іменами (автори статті, нагадаю, самі пишуть, що "уряд Росії заборонив використовувати слово "анексія" для опису цих подій"). І якщо в авторитарній, неототалітарній чи напівтоталітарній Росії – у науковому світі існують різні визначення тамтешнього ладу – соціологія є чимось доволі умовним, але все ж доволі реальним, то соціологічне дослідження на Кримському півострові має вигляд поганого жарту, а то й відвертої провокації. Шкода, що на все це повівся "Левада-Центр".

Зрозуміла річ, проблем у Криму й із Кримом вистачає. Але вони значно серйозніші та глибші, ніж вважають автори статті у The Washington Post. Так, їх треба досліджувати, та для цього потрібен відповідний інструментарій, а не калька з методів, які застосовуються зазвичай у демократичних і навіть авторитарних, але не "прошитих" політичною міфологією державах і краях.

...А якщо й порівнювати анексію та окупацію Криму, то їх варто порівнювати з анексією й окупацією Австрії та Судетів нацистською Німеччиною 1938 року. Більшість люду там під впливом нацистської пропаганди та терору "бойових загонів партії" підтримувала "возз’єднання з Райхом". І тоді в США та Британії також вистачало професорів, які закликали дивитися у вічі реальності та робити відповідні політичні висновки. Що ж, залишається ще раз повторити афоризм: "Формально правильно, а по суті знущання". Хоча в цьому разі навіть формально правильного не так і багато, а пересмикувань і відповідного "коригування" фактів вистачає.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube