MENU

Нормалізація війни. Чи врятує нас мілітаризм?

372 2

Нормалізація війни. Чи врятує нас мілітаризм?

Усі спроби врегулювання конфлікту на Донбасі заходять у закономірну безвихідь. Безумовно, коли розглядати війну через призму класичного драматичного конфлікту протагоніст – антагоніст, добро проти зла, то завершити боротьбу можна тільки повністю знищивши ворога.

Наратив боротьби добра і зла, чітко сформований у часи Другої Світової Війни, застосовується до кожного військового конфліктуз тих часів, бо як зауважив Річард Шехнер "значно простіше мобілізувати суспільну підтримку театральними засобами, ніж нюансним аналізом". Цей сценарій закладений в суспільній свідомості завдяки кінематографу, літературі, і в не останню чергу, комп'ютерним іграм.

В результаті, не реальні події створюють перший начерк історії, а популярні культові сценарії заміняють тверезу оцінку ситуації. В сучасному суспільстві саме художні сценарії визначають розвиток подій та їх інтерпретацію. Адже, медійно-культурні війни стали стратегічно важливими нарівні зі зброєю. У бажанні знищити ворога морально і ідеологічно сторони більше змагаються у створенні героїчних міфів, ніж у пошуках істини. В період війни пропаганда ставши оправданим, і з певної точки зору, необхідним явищем, наносить непоправні травми для свідомості людей.

Читайте також: "Нагнути" світ. Путін може використати світову пандемію у війні з Україною

Відновити зруйновані міста простіше, ніж повернути довіру населення. В результаті психологічного впливу пропаганди ми більше не довіряємо інформації, емоційно вибираючи те, що більше імпонує нашим переконанням. Cитуація, в якій інформацію замінює пропаганда, має непрогнозовані наслідки і навіть виходить з під контролю самих маніпуляторів. Не можливо захистити інформацію від самих неймовірних інтерпретацій, і документальні кадри уже давно не вважаються об’єктивною репрезентацією подій в сучасному дискурсі. Завжди щось залишається за кадром, гіпертрофована увага до одних подій повністю нівелює інші. Але якщо ми не бачимо певні речі, як ми можемо знати що і як змінювати?

Наше суспільство мобілізувалось для боротьби з зовнішнім ворогом, не завжди зауважуючи цивільні жертви війни, задля головної мети – захистити країну. І це мало негативні наслідки для населення, затиснутого у жорновах війни. І зараз коли ми відстояли основні рубежі, потрібно звернути особливу увагу на тих, хто невинно постраждав від цієї війни, бо вони мають таке ж право на захист , як і інші громадяни нашої країни. Найстрашніше, коли ненормальне стає нормативним, коли війна є повсякденною реальністю і звуки віддаленої канонади лякають не більше, ніж звуки дощу. Населення сходу України живе у цій викривленій парадигмі уже шостий рік.

Коли суспільство у кризі, воно вимагає рішучих дій від влади, і рішучість зазвичай асоціюється з агресивними діями. Ця маскулинна ментальність несиметричного удару у відповідь на загрозу, без прорахування довгострокових наслідків, домінує серед світових еліт. Мілітаризм і війна увійшли у наше повсякдення через загрозу втрати незалежності. Силовий сценарій розвитку подій нормалізував перманентну війну, все більше закручуючи спіраль страху. У населення Донбасу виникає закономірне несприйняття: яке майбутнє може бути у регіону в стані постійної війни? Все більше зростає ностальгія за минулим, яке хоч і не було благом, але було мирним. На лінії фронту слово мир має особливе значення як для військових так і для цивільних. Для населення, яке пройшло через війну, найбільшою травмою є нормалізація доктрини війни ( jus ad bellum), на яку списуються численні злочини. Героїзація взаємознищення ворогуючих сторін нівелює моральні травми, які зазнають військові і цивільне населення. Наші глибокі моральні переконання є основою нашої ідентичності і порушення людської етики руйнують особистість. Жорстокість з якою приходиться діяти на війні не є нормальним станом людської психіки, як і виживання населення у зоні бойових дій.

Моральний конфлікт – це глибока рана, яку не зцілити простими рішеннями. Небезпечно, коли політтехнології граються з нашими ілюзіями по різні сторони лінії фронту. На окупованих територіях діяв режим терору населення, а не самовизначення. На підконтрольній стороні патріотизм трансформувався у добровільно-примусову форму, що стала нагадувати радянщину. Власне легетимізація цих ілюзій через медіа та культуру, створила поляризацію у суспільстві, де діалог заміняє агресія історичних ідеологій, які уже неадекватні для нашого сьогодення. Кінець ілюзіям приходить з реалізацією того, що вже не залишилася простору без насильства: ментального, морального чи фізичного. Засилля одного правильного наративу, чорнобіла правда, відсутність рефлективності і вражаюча впевненість у власній правоті. Мілітаризм потребує ідеологічної підтримки для успішного функціонування, в нашому випадку – ідеології націоналізму.

Читайте також: Клімкін: Планами створення так званої "консультативної групи" ми самі конструюємо для Росії аргумент для скасування санкцій

В результаті інформаційної війни з Росією – український еквілібр не рівна, збалансована поверхня, на якій ми об’єднані разом в результаті демократичного процесу. Ми отримали ефект "монстрації", демонізувавши населення з "низьким соціальним рівнем", яке нібито сконцентроване у Донецькому регіоні, не особливо бажаючи розібратися у важливих нюансах конфлікту, що ефективно використала Росія. Заклики до діалогу, співчуття залишаються пустими фразами, так як втрачена можливість висловлювати, демонструвати своє бачення і переживання без ризику попасти до певного політичного табору.

Врешті, наше суспільство опинилося на гойдалці, де на одній стороні медіареальність переважила фізичні тіла настільки, що їм стало важко втриматися на іншій стороні. Перехилене положення не дає відпустити ситуацію і відчути спокій, існує постійний ризик сповзання проти власного бажання до нерівного розподілу ваги. Втрата еквілібру штовхає на ще інтенсивнішу діяльність для утримання перекосу, що врешті зовсім виснажує.

Для виснаженої війною України випробування не закінчуються. Глобальна пандемія поглинула нас з цілим шлейфом власних невирішених проблем. В результаті інші питання, зокрема війни на сході країни, відходять на другий план. Але це питання не зникне від того, що воно поставлене на паузу, як і невизначеність щодо стратегії врегулювання військового конфлікту. Затягування процесу ускладнює пошук рішення в майбутньому.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube

Ольга ДАНИЛЮК


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини